У мене є декілька переконань, з якими точно не всі погодяться. Особливо матусі, які дуже сильно люблять своїх малюків. Я вважаю, що дитина не повинна народжуватися в неповній сім’ї. До того ж вона має бути бажаною. Важливо також мати фінансове підґрунтя і бути морально готовим до первістка. Так, бувають випадки, коли матусі залишаються самі. Ну, далі вибір за ними. Головне тільки, щоб дитина справді була їм потрібною. Інакше я не бачу сенсу мучити себе та малюка. Вам достатньо одного місяця, щоб зрозуміти, потрібна вам ця дитина чи ні.
Мені тоді було 26 років. Я вже жила окремо від батьків. У квартирі хлопця. З часом збиралася виїхати до іншого міста та почати нове життя. Мені це було потрібно. Але все зіпсувала вагітність. Шлюб у нас був, вважайте, цивільний, тому з ніякими претензіями до коханого я йти не могла. І взагалі коханим він мені не був. Я його не любила. Просто дозволяла кохати себе. Я люблю увагу, а він давав мені її навіть в надлишку. Але я все одно усвідомлювала, що так жити не можна. Вирішила піти від нього, розпочати нове життя, але дитина перекинула все з ніг на голову.
Коли я дізналася про вагітність, то дуже злякалася. Але жодних сумнівів не було, я одразу ж вирішила не народжувати. Іншого вибору я собі не залишала в принципі. Хоча, якщо чоловік знав би, то точно наполягав би на тому, аби я народжувала. Ві ну же давно мріяв про сім’ю. Але я нічого йому не сказала. Все одно розуміла, що не хочу і не готова до дитини сама. Жертвувати собою не мала бажання.
Батьки також не знали. Я розповіла тільки подругам, але вони не наважилися мене переконувати, навпаки, підтримували у рішенні.
Найстрашніше і найнеприємніше чекало в лікарні. Саме там усі почали наполягати, що мені й так уже слід народжувати і краще б залишити малюка. Я ж сказала, що рішення міняти не буду.
Розумію, що багатьом із вас таке рішення не сподобається. Буде багато негативу та осуду. Втім, я просто ділюся історією. Кожен з нас має право на власний вибір. І я свій зробила. Не думаю, що дитині, якої я навіть не хотіла, було б добре жити зі мною. Я б навіть з часом не полюбила б цього малюка. Впевнена у цьому на 100%. У пріоритеті в мене було змінити своє життя, спробувати щось нове, а не няньчитися з немовлям. І, знаєте, якби я народила, то я не мала б такого життя, яке в мене зараз. Якби я народила, то і ця дитина, і я були б нещасливими.
Ніяких докорів сумління навіть не було. Вважаю, що це підтвердження того, що я вчинила правильно. Я навіть зітхнула з полегшенням, бо зробила правильний вибір. Зараз маю диплом про ще одну вищу освіту, престижну посаду в компанії, гроші, машину, дім. Зараз вибираю квартиру в іншому місті. Розійшлася нарешті з хлопцем. А тепер уявіть, що було б, якби я народила дитину? Ось про що я, власне, і говорю.
Чи погоджуєтеся з рішенням дівчини?
А що в пріоритеті для вас?