У мене є декілька переконань, з якими точно не всі погодяться. Особливо матусі, які дуже сильно люблять своїх малюків. Я вважаю, що дитина не повинна народжуватися в неповній сім’ї. До того ж вона має бути бажаною. Важливо також мати фінансове підґрунтя і бути морально готовим до первістка. Так, бувають випадки, коли матусі залишаються самі. Ну, далі вибір за ними. Головне тільки, щоб дитина справді була їм потрібною. Інакше я не бачу сенсу мучити себе та малюка. Вам достатньо одного місяця, щоб зрозуміти, потрібна вам ця дитина чи ні.
Мені тоді було 26 років. Я вже жила окремо від батьків. У квартирі хлопця. З часом збиралася виїхати до іншого міста та почати нове життя. Мені це було потрібно. Але все зіпсувала вагітність. Шлюб у нас був, вважайте, цивільний, тому з ніякими претензіями до коханого я йти не могла. І взагалі коханим він мені не був. Я його не любила. Просто дозволяла кохати себе. Я люблю увагу, а він давав мені її навіть в надлишку. Але я все одно усвідомлювала, що так жити не можна. Вирішила піти від нього, розпочати нове життя, але дитина перекинула все з ніг на голову.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Коли я дізналася про вагітність, то дуже злякалася. Але жодних сумнівів не було, я одразу ж вирішила не народжувати. Іншого вибору я собі не залишала в принципі. Хоча, якщо чоловік знав би, то точно наполягав би на тому, аби я народжувала. Ві ну же давно мріяв про сім’ю. Але я нічого йому не сказала. Все одно розуміла, що не хочу і не готова до дитини сама. Жертвувати собою не мала бажання.
Батьки також не знали. Я розповіла тільки подругам, але вони не наважилися мене переконувати, навпаки, підтримували у рішенні.
Найстрашніше і найнеприємніше чекало в лікарні. Саме там усі почали наполягати, що мені й так уже слід народжувати і краще б залишити малюка. Я ж сказала, що рішення міняти не буду.
Розумію, що багатьом із вас таке рішення не сподобається. Буде багато негативу та осуду. Втім, я просто ділюся історією. Кожен з нас має право на власний вибір. І я свій зробила. Не думаю, що дитині, якої я навіть не хотіла, було б добре жити зі мною. Я б навіть з часом не полюбила б цього малюка. Впевнена у цьому на 100%. У пріоритеті в мене було змінити своє життя, спробувати щось нове, а не няньчитися з немовлям. І, знаєте, якби я народила, то я не мала б такого життя, яке в мене зараз. Якби я народила, то і ця дитина, і я були б нещасливими.
Ніяких докорів сумління навіть не було. Вважаю, що це підтвердження того, що я вчинила правильно. Я навіть зітхнула з полегшенням, бо зробила правильний вибір. Зараз маю диплом про ще одну вищу освіту, престижну посаду в компанії, гроші, машину, дім. Зараз вибираю квартиру в іншому місті. Розійшлася нарешті з хлопцем. А тепер уявіть, що було б, якби я народила дитину? Ось про що я, власне, і говорю.
Чи погоджуєтеся з рішенням дівчини?
А що в пріоритеті для вас?
– Син сказав, що в санаторій мене везе! Та вже третій місяць додому не забирає! – Коли я нарешті знайшла дядька – його було не впізнати
– Як ти не покинеш дружину й дітей, мене більше не побачиш! Я хочу мати законний статус! – Кохана шантажує мене, а дружина й не підозрює
Щойно я отримала виплату через загибель чоловіка, мені подзвонила мама. Сказала, що знає, що я маю робити з грішми
Раптом пазлик у моїй голові нарешті склався. От чому Славік так мене переконував поїхати на заробітки…
Гортала Фейсбук, як раптом бачу фото, де син одягає обручку своїй Жені. Мені очі на лоба полізли!
Мама навіть не спитала, прийняла в себе родичів переселенців. Вони так їй голову задурили, що вже мене знати не хоче
Через 10 років вирішила провідати стареньких батьків. Однак, на порозі мене зустріла незнайома жінка
Я й не знала, що чоловік заповіт на доньку написав. Певно, не думав, що вона мене вижене. Але так помилився
Відбила чоловіка в його коханки! Як?! Стала для неї найкращою подругою…
