– Не будеш дітей глядіти – грошей не дам! – крикнув я на маму. Розумію, що вона тільки виїхала з Херсону, але по-іншому не міг…

– Артеме, а де ж мої гроші? – подзвонила мені увечері мама.

– Як де? У кавалера твого, мабуть. Він дав ясно зрозуміти, що ви й без нас справитесь.

Перші непорозуміння з мамою почались у нас уже давно. Вона не хотіла, щоб я виїжджав з Херсонської області, але я слухатись не став. У Києві в мене і дружина, і робота, який був сенс тягти це все на інший кінець країни?

Батьки довго невдоволено гиркали на нас, а потім змирились та ще й з житлом допомогли. Стосунки кращі в нас не стали, але рівень життя змінився значно.

Через два роки після цього тата не стало і мама лишилась сама. Почалась війна, а їй навіть по допомогу не було до кого звернутись. Ми благали її виїхати до нас у столицю.

– Що я там робити буду? Не морочте мені голову! – переконувала вона нас постійно.

Але потім батьківський будинок розбомбили, і ми правдами й неправдами мусили вивозити її до себе. Жити з нами в одній кватирі вона не захотіла, та і дружина була проти цього: надто часто вже вони між собою гризлись.

Вирішено було, що ми в сусідньому домі квартиру винаймати будемо. Так усім було зручно: мама забігала з дітьми посидіти, поки ми по роботах сиділи, а я їй за це щомісяця добру суму платив.

– Артеме, мама твоя прийде сьогодні? Я вже запізнююсь, а вона на дзвінки не відповідає! – почув якось я від дружини по телефону, доїжджаючи вже до офісу.

Пошепки

– Як це не відповідає? Вона ж ще в половині повинна була прийти! – крикнув я.

Раніше мама тільки запізнювалась і постійно невдоволена була, але ж вона таки приходила! А сьогодні, у найбільш невдалий момент, не прийшла зовсім! Кілька місяців тому в неї поведінка дуже змінилась, наче підмінили її. Ми з дружиною подумали, що то вона за домом сумує, батька мого їй не вистачає… Але ж ні, все значно простіше!

Мама на зв’язок так і не вийшла ні того дня, ні наступного. Але дзвінок з її телефону ми все ж отримали.

– Надя не зобов’язана вам дітей глядіти, ясно? – говорив до мене якийсь чоловік, років 60 по голосу. – У неї своє життя і ви в нього більше не вмішуйтесь. Що за звичка у молоді дурнувата: на батьків псів усіх спускати! Вона не рабиня для вас і більше приходити не буде!

Отак. Поки я думаю, як їй складно і погано, вона особисте життя на всю влаштовує! Такого витерпіти я не міг. Сусіди розповіли, що живе вона з якимось там Гришою. Його в будинку всі знають: дітей немає, роботи теж, пенсію не нараховують. Живе в боргах, до чарки часто прикладається. А як нап’ється, то ще й буянить!

Усі спроби пояснити мамі, що ця партія для неї не найкраща, закінчились провалом. Щоб хоч якось вплинути, я перестав їй гроші скидати. Та і за що? З дітьми ж вона вже не сидить, а спонсорувати чужий алкоголізм я не збираюсь.

Дружина каже, що це жорстоко, бо я багато чим матері завдячую, важко їй в чужому місці без грошей житиметься. А я вважаю, що вона свій вибір зробила!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!