Коли почалась війна ми з чоловіком і сином вирішили покинути Київ, надто небезпечно там було. Та й Денис працює дистанційно, йому не принципово в столиці знаходитись, а я вирішила, що вже якось підлаштуюсь.
Куди саме їхати – ми багато не думали. Адже свекруха на Буковині живе, має гарну трикімнатну квартиру. Вона й сама нас кликала. Після переїзду все наче й добре було. Місця всім вистачало, я швидко роботу знайшла. Та згодом почались непорозуміння. Антоніна Петрівна почала казати, що тепер до неї приходять величезні рахунки за світло й воду і вона не може справлятися.
– То ми будемо оплачувати частину! – запропонував чоловік.
Ми давали по 2 тисячі на місяць. Також купували майже всі продукти. Та розрахунками не займались, адже просто не мали часу на це. Звісно, розуміли, що з нами значно більше йде води та електроенергії. Але нам жилось не так вже й просто. Я заробляла значно менше, в Дениса почались труднощі.
А тоді раптом свекруха почала вставляти нам палки в колеса. Спочатку вона вивісила в коридорі графік. Згідно з яким – прати, гріти бойлер, заряджати гаджети можна лише після 23 години. Також вона вимагала аби ми не вмикали зайвий раз телевізор. Та найбільше мене шокував її ультиматум щодо духової шафи.
– Випікати відтепер лише на свята!
– Але ж ми любимо печене! І це значно корисніше смаженого!
Дійшло до того, що Антоніна Петрівна повикручувала в квартирі лампочки і вимикала пралку чи духовку щойно я їх запускала.
– Ми ж даємо вам гроші!
– Ви підкидаєте копійки, а тарифи вже зросли! Уявіть, скільки ми взимку платити будемо!
– Але ж так жити не можна!
– Платіть усе, або переїжджайте! Я ж з вас гроші за оренду не беру, й без того добре економите.
– Але ж ми не до сторонньої людини приїхали!
Чоловік погодився платити, та мені якось це все не приємно. Свекруха має прекрасну пенсію, ще й підпрацьовує бухгалтером. Вона знає, що нам зараз не просто. Крім того, Денис також має права на батьківське житло. Чи не так? А ще ми купили в її квартиру чимало нової техніки, ще й меблі. І, зрозуміла річ, що не забиратимемо цього, як переїдемо. А що казати про продукти – вони теж не дешеві. Таке враження, що на нас просто хочуть нажитися.
Як гадаєте, це все взагалі нормально? Що б ви робили?