День, коли все це сталось, я не забуду ніколи. Із самого ранку я наводила марафет, крутила зачіску, готувала смаколики… Та що там уже казати, навіть чоловік мій схватив у руки пилососа, аби мені помогти. Та ще й сам одягнув свій парадний костюм!
О-о, готувались ми тієї суботи так, як ніколи в житті. Але воно й не дивно: не щодня ж єдиний син із невісткою майбутньою знайомить!
Скажу чесно, я вже й думати перестала, що наш Дмитрик колись собі когось знайде. Та йому не дуже гарна, та – не достатньо розумна. У тієї довгі ноги, в іншої – короткі… Крутив він ними, як тільки хотів. Але ж ніколи до нас нікого не приводив. А тут на тобі! Заявив, що знайшов ту саму, з якою все життя прожити хоче. Хіба ж то не справжнє чудо Господнє?
Словом, зібрались ми, приготувались, стали чекати, коли діти наші нарешті на вечерю прийдуть. І от ця мить настала: дзвінок у двері, я біжу поперед чоловіка, аби сина зустріти, відчиняю двері, а там…
Мій Дмитрик і якась жіночка. Років на 10 старша від нього.
– Мамо, тату, привіт! Знайомтесь, це – Ніна, наречена моя. Сьогодні зробив пропозицію! – радо заявив син.
А ми з чоловіком тільки стояли та лупали одне на одного очима. Не знали, що його й казати.
Сіли ми за стіл, почали сина розпитувати, як життя, як справи. Ніна сиділа тихо, наче соромилася, чи що. А я одно намагалася вгадати, скільки ж таки їй років.
– Ніно, а чого ж ви нічого не розказуєте? Нам так цікаво про вас більше взнати! – сказав нарешті мій чоловік.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І тоді вже ця жінка відкрила перед нами душу. П’ять років тому її чоловік помер. У свої 37 вона стала вдовою, яка мусила ставити на ноги двох дітей. Працювала вона дуже багато і дуже важко, тому молодість її лице покинула дуже швидко. Але зараз вона нормально живе, діти вже трохи виросли, з роботою все більше-менше добре. Тому і вирішила вона дати собі ще один шанс стати щасливою.
Ми її вислухали, покивали, а тоді я попросила чоловіка, аби він мені поміг на кухні.
– Слухай, Іване, я не знаю, що тут і сказати! – почала хвилюватися я. – Це скільки їй зараз, 42? Двоє дітей? Господи, а що ж наш тридцятирічний Дмитро буде з нею робити?
– Еге, і я не такої невістки чекав… Але що вже, Любо, зробиш. Сама бачиш, ні до кого його так не верне, як до Ніни. Ну то і хай живуть разом! Не нам же з нею ліжко ділити, – відповів мені тоді Іван.
Послухала я чоловіка та й не стала синові нічого про його вибір казати. Вирішила, що якось воно все саме та й розсмокчеться.
З того дня минув уже рік.
– Усе, Любов Дмитрівно, цього року ми картоплю з вами садити не будемо! – заявила мені невістка.
– А чого ж? Чи городу мало, чи зайняті дуже? – запитала її я, жартуючи.
– Та ні, не те то все. Поповнення в нас буде скоро, будете втретє бабцею! – випалила Ніна щасливо.
Я просто не тямила себе від щастя! Ця жінка, яку я колись не охоче прийняла у свою сім’ю, тепер подарує мені онука! А вона ж і без того вже й Дмитру бізнес відкрити помогла, і нам у всьому помагає… Та що там казати: стала вона мені, як рідна донька!
От правду кажуть: не суди книжку по обкладинці.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!