Сьогодні розбирала речі покійної мами й задумалась над одним важливим питанням: а коли ж з нас нарешті вийдуть останні залишки життя при союзі?
Мама моя завжди була жінкою гарною, видною. Мабуть, чоловіки за нею б табунами бігали, аби вона нормально одягалась. На всіх фотографіях вона в одній і тій самі футболці, у всіх моїх спогадах – в один і тих самих штанах. Можна було б подумати, що вона просто більше одягти не мала чого, але ж ні…
Ось я тримаю перед собою цілий мішок нового одягу, який у роки її молодості був шалено дорогим і рідкісним. Мама все це мала, але не носила. А чого? Бо все відкладалось, щоб в люди вийти. Кожна блузочка чекала свого зоряного часу. Так і не дочекалась, бо фігура мамина після пологів змінилась добряче.
Вирішального удару по маминій фігурі завдала ще одна дивна звичка, ноги якої із союзу ростуть – наїдатись на свята так, щоб аж ходити на ранок важко було. І це не тільки на день народження, а й на Новий рік, на травневі свята… У звичайні дні всі бідували, заощаджували, а от на свято поляну не накрити – то вже не по-людськи.
А оці сервізи? Я ледь не задихнулась через пил, який на цих блюдцях роками збирався. Ліпнина, позолота, квіточки – кому воно зараз треба? Як малою була, любила щось із серванта потягти, поки мама не бачила. Ох і отримувала я тоді на горіхи! І що ж головне – навіть на свята ці чашечки з-за скла не діставались. Вони тут стояли завжди, щоб перед людьми похвалитись можна було.
І не дай Боже було щось викинути! Усе нам треба, усе ще знадобитися.
Отак життя й пройшло, а всі ті дорогоцінні речі перетворились на звичайний непотріб. Але лякає мене зовсім не це: наше покоління ж теж багато таких звичок перетягло у своє життя… І як нам з цим боротися?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А ви за собою помічали такі звички з “минулого”?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!