Така в нашому селі історія трапилась, що люди і досі гудуть. А з того дня вже 5 років минуло!
Жила в нас на кутку Тетяна — хороша жінка, хазяйновита, не дурна. Та тільки щось із першим чоловіком їй не дуже пощастило. Забацав Степан дитину їй та й пропав. Кажуть, в інше село переїхав, а там і пити почав.
Тетяна, навіть з пузом, дама завидна, тому довго сама не ходила: народжувала вже в законному шлюбі. Гриша давно за нею упадав, тому такий шанс вирішив не втрачати.
До Марійки, донечки Тетяни, він завжди ставився як до рідної: і на одяг найкращий грошей не жалів, і на витребеньки, і на навчання аж у Чернігів відправив! Словом, всі баби наші в селі Тетяні заздрили.
Як Марійка виросла, почали й за весілля говорити. Хлопця вона собі непоганого знайшла, сіли планувати свято. Захотіла Маша і біологічного батька кликати. Гриша від ідеї такої був не в захваті, але сперечатись не став, щоб дитину не образити. Єдине, про що попросив — родичів зі своєї сторони покликати, щоб ті теж пораділи, погуляли.
Віддав доньці список гостей та й жив собі далі. Він за весь банкет сам пообіцяв заплатити, тому весь час проводив у роботі. Якось на СТО до нього дядько його прийшов. То Гриша й спитав, чи той вже костюм на весілля купив.
– Яке ж мені весілля? Я вже 20 років як з дружиною. Ти нічого не наплутав? – пожартував дядько.
– Та як же! Я про весілля Марійки, вона ж мала вже запрошення розіслати!
– Та не знаю, не приходило нам нічого. Ми про ваше свято і не знали…
Передзвонив тоді Гриша до всіх родичів, яких у список вніс — а вони про весілля й не чули! Так це допекло Гришу, що ледь не розплакався. Він Марію все життя, як власну донечку ростив, а вона його рідних кликати не захотіла.
Додому пішов він надутий, як хмара. А там його ще сюрприз чекав. Сиділи за столом свати, найближчі друзі сім’ї і… Степан! Рідний батько Марії! І всі ж так коло нього щебетали, так раділи, що він нарешті протверезів! А Гриші і не сказали, що такий шабаш збирається. Його не запросили.
Сів він сам до столу, підняв келих і мовив.
– Шановні гості, хочу слово сказати. Я радий, що всі ці роки вас знав, що донечку таку виростив, друзями обжився. От тільки, як виявилось, і донька — не донька. І друзі — не друзі… Що ж, Степане. І я тебе радий бачити. Бач, Марійка біля тебе як бігає. То, може, і ти їй чимось віддячиш? Оплати весілля дитині, наприклад. Бо я ні копійки не дам. Самі розбирайтесь, де ті гроші брати. Якщо моїх родичів там не буде, а оцей прийде, то нащо мені воно треба? Всього хорошого і щастя молодим. Тетяно, ми розлучаємось!
Випив, закусив і пішов.
Я вже мовчу про те весілля: напланували на 250 людей ресторан, а прогодувати тільки 50 змогли. Сиділи люди голодні, холодні, але веселі: чутки ж швидко селом повзуть, уже всі все знали.
Гриша цей – мій кумир! Правильно він зробив, як мужик. Бо немає чого нам на шию всідатись!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А ви зі мною згодні?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!