5 років я з чоловіком Михайлом мріяли про дитинку, однак ніяк не виходило завагітніти. Окрім бажання ми були й фінансово готові. Обоє працювали на добре оплачуваних роботах, накопичували на майбутнє. Рік тому навіть квартиру вже купили, тому дуже хотіли тут чути дитячий сміх. Проте усі наші надії про омріяні дві смужки враз обірвались.
Якось звернулась я до лікаря, він порадив здати усі аналізи, щоб зрозуміти в чому причина. Михайло також погодився на обстеження. Після отримання результатів, лише мене покликали до кабінету. Серце з грудей аж вилітало від хвилювання. А тоді лікар почав говорити:
– Переглянувши результати ваших аналізів я маю вам повідомити, що, на жаль, ви не зможете мати дітей.
– Що? Я хвора? Чи можливо мене вилікувати? Що мені робити? — зі сльозами запитувала я.
– Заспокойтеся пані. Пропоную вам взяти дитинку з притулку та тішитись нею — далі говорив лікар, але я його вже не чула.
Вийшла з кабінету й відмовилась пояснювати будь-що чоловіку. Потім поїхала на дачу, щоб побути на самоті. Виплакала усі сльози за ніч, тоді заспокоїлась та повернулась до Михайла. Розповіла, що казав лікар, а він дуже здивував мене своєю реакцією.
– Кохана, ну не дає нам Бог діточок, значіть так має бути. Давай зробімо так, як сказав лікар — усиновимо дитину.
– Ти справді хочеш виховувати чужу?
– Я вважаю, що нема чужих дітей. І думаю, якщо ми візьмемо зовсім малесеньку, то швидко звикнемо.
Тоді ми наважились на такий крок, проте не хотіли нікому розповідати про свої плани. Прийшовши у дитбудинок, я побачила маленьку дівчинку, яка відразу залишила свій слід у моєму серці. Я зрозуміла, що це саме вона і ми почали оформляти документи на усиновлення. Оскільки цей процес не з найшвидших, ми вдалися до хитрощів. Сказали родичам та близьким, що я вагітна. Потім я довго приховувала свій живіт за широким одягом, а через 9 місяців, коли забрали Марту, повідомили про народження доньки. Маленька дівчинка чимось була схожою на мене, тому ніхто з родичів навіть нічого не запідозрив.
Ми були на сьомому небі від щастя! Насолоджувались новим досвідом батьківства й раптом, через декілька місяців, я відчуваю слабкість, ніби перед застудою. Одного дня взагалі втратила свідомість. Доправили мене до лікарні, а там мені повідомили те, що й досі вважаю чудом!
– Жіночко, ви вагітна! Вітаю! — говорив мені лікар.
– Такого не може бути — сказала я — Я ж безплідна.
– Та ні, ви повністю здорова і чекаєте на дитинку — ще раз повторив він.
Сльози горохом полилися по моїй щоці. Адже на таке чудо я навіть і не сподівалась! Тепер ми з Михайлом батьки донечки Марти та синочка Марка. Любимо їх однаково сильно! І дякуємо Богу за такий подарунок. Ще досі керівники дитячого будинку розповідають усім нашу історію, тому ніколи не втрачайте надію! А який досвід був у вас? Чи скоро вдалося завагітніти?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!