– Не дозволю я тобі на цій дівці оженитись! Її батько мене нещасною зробив, а вона тобі життя не дасть!

Своїх дівчат я з мамою ніколи не знайомив, бо не відчував, що вже до цього готовий. А от зустріч з Юлею змінила все: я закохався по вуха і готовий був створити з нею сімʼю.

Мама цю новину, на диво, сприйняла дуже позитивно. Цілий вечір щось куховарила, аби достойно зустріти майбутню невістку. У день зустрічі, без перебільшень, хвилювались абсолютно всі. Не памʼятаю, щоб колись раніше бачив маму такою розгубленою та щасливою водночас.

– Мамо, знайомся, це — Юля! – представив я свою наречену, коли нарешті всі ми зібрались разом.

– Дуже приємно! Мене звати Ніна Василівна. Проходьте, будь ласка, почувайтесь як удома! – сказала мама.

Як тільки Юля пішла мити руки, мама схопила мене за плече, щоб сказати щось на вухо.

⁃ Яка ж гарна дівчина, синку! А які у вас діти будуть… Дай мені Боже дожити до того моменту, – розчулилась раптом вона.

Вечеря проходила навіть краще, ніж я міг собі уявити: жарти, історії з дитинства, плани на майбутнє… Здавалось, цю мить не зіпсує нічого. Але ж, як-то буває в житті, раптом все пішло не за планом.

– Юлечко, а де ж твої батьки працюють? Бачу, ти дівчина хороша. Мабуть, було в кого вдатись, — запитала мама Юлю.

– Ой, а вони тут, недалечко, в Будинку культури. Може знаєте Сашу Сіряка? Оце мій тато! — весело відповіла Юля, навіть не підозрюючи, що цим підписала собі смертельний вирок.

Мама від цих слів наче здуріла: спочатку очі вирячила так, що ті ледь не повипадали, а потім підірвалась зі стільця й почала прибрати все зі столу.

– Вечеря закінчилась. Вас я більше у своєму домі бачити не хочу, – заявила мамі моїй коханій.Ні я, ні Юля не могли збагнути, що ж такого трапилось за кілька секунд. Пояснила мені все мама аж увечері.

Пошепки

– Знаю я цього Сашка, ми в одному класі вчились. Якщо ця Юля в батька свого вдалась — щоб я і духу її більше тут не чула.

– Та що сталось, мамо?! Мені твої ребуси ні про що не кажуть! – не витримав вже я цих загадок. 

– Ми з батьком нареченої твоєї в одному класі вчились, 9 років за однією партою просиділи. Усі нам таке майбутнє пророкували, чекали, що ми ось-ось розпишемось. А цього так і не сталось! Знаєш чого? Бо це Сашко повинен був до ДРАЦСу прийти, але так там і не з’явився. Через рік я дізналась, що в нього вже й жінка є, і дитина. Дівчинка. Як думаєш, дуже хочу я ту дівчинку тепер у себе вдома бачити?!

– Мамо, то коли було, скільки часу вже минуло… У тебе ж давно своє життя! І чоловік у тебе хороший був, і дитина теж є. Нащо те минуле чіпати?

– Тут я з тобою погоджуюсь, чіпати його не треба. Тому я категорично проти цього шлюбу. Візьмеш її собі за жінку – про мене можеш назавжди забути! – винесла мама свій остаточний вердикт.

Про все це я розповів Юлі. Виявилось, вона знала, що була в її батька така історія. От тільки жінку ту не бачила ніколи… 

Ми обоє до цієї ситуації ставимось нормально: у кого ж не було минулого? А от батьки з обох сторін вперлись і благословляти наш шлюб відмовляються.

Тепер ми не знаємо, що робити: втрачати щастя через особисті проблеми батьків чи одружитись, але втратити найрідніших людей…

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Чи повинно минуле батьків впливати на майбутнє їх дітей?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!