Дивлюся я, як молоді дівчата зараз чоловіків та хлопців своїх з війни чекають… І аж душа мені болить. Згадується зразу молодість, коли і я так свого Петра чекала з армії.
Любов у нас була велика. Я зразу знала, що буде він мені за чоловіка, а я йому – за жінку. Що будуть в нас дітки чудові, хата своя з білим столом на кухні. І так я про те все марила, що й світу білого не бачила.
А коли лишилося три місяці до нашої з Петром зустрічі, друг його, Микола, позвав мене зустрітися. Я ж знала, що вони наче брати одне одному, то й пішла, лихого в голові не маючи. Він купив мені морозива, ми сиділи в парку, говорили про щось. А тоді ноги стали такі, наче з вати зроблені. Язик заплітався, голова крутилася…
Проснулася я вже в Миколи дома. Він лежав біля мене, сопів. І я ніяк не могла зрозуміть, що ж зі мною сталося. Поки додому човгала – дійшло… Не думайте, що то тіко зараз дівчат труять та в ліжко тягнуть. Завжди таке було. Але раніше то вважали страшним позором. Дівчата про таке мовчали. І я змовчала. Не сказала нічого батькам про той вечір, а просто кинула все й поїхала в інше місто. Усім пояснювала, що треба вчиться.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Роботу я собі знайшла швидко, але пузо моє росло з кожним днем. Я вже дочекатися не могла, поки те дитя з мене вилізе. Така в мене до нього ненависть була, що й згадувати страшно. Як тільки народила – написала відмову і лишила в пологовому.
Аж тоді мені трохи полегшало. Я і вчитися пішла, і чоловіка знайшла хорошого. Через пару років завагітніла хлопчиком знову. Думала, нарешті і в моєму житті щастя поселилося.
От тільки чоловіка мого не стало дуже скоро. Всього тринадцять років прожили. Сина другого я виховати не зуміла: зв’язався він з поганою компанією, гроші з дому виносив, гульбенив до самого ранку, у пляшку заглядати почав… Ото як 18 йому стало, то пішов він від мене. І з того дня більше я його не бачила.
Лишилася я зараз сама. Буває, думаю: а як би воно все склалося, аби я тоді не пішла нікуди? Аби напризволяще сина не кинула..
От що я вам хочу сказати, дорогенькі. Бережіть себе, будьте вірними собі. І буде вам щастя. І оминайте всякого, кому не вірите, як собі. Щоб ніхто вас не погубив.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!