Я вдруге вийшла заміж, і знову невдало. Чи я не знаю як правильно жити, чи це такі чоловіки мені трапляються?
Вперше я вийшла заміж у 20 за свого одногрупника Федора. Ми любили одне одного, я завагітніла й ми одружились. Все банально просто.
Я уявляла, якою щасливою сім’єю ми будемо, як разом виховуватимемо нашу донечку. Та життя річ непередбачувана.
Федір, як і я ще навчався. Через вагітність та догляд за дитиною, я взяла академічну відпустку. Федір обіцяв влаштуватись на роботу. Жили ми з моїми батьками, які на той час нам сильно допомагали.
Федір закинув навчання та й роботу не шукав. Ми сиділи фактично на шиї у моїх батьків. Коли я намагалась поговорити з чоловіком з цього приводу, то лише чула:
– Чого ти нудиш? Я молодий хлопець, ще погуляти хочу, а ти вчепилась до мене зі своєю дитиною та роботою. Йди і працюй сама.
Я весь час була вдома з дитиною, Ліза була важким немовлям, постійно плакала. Федір мені зовсім не допомагав. Та і його мама мене виникла у всіх смертних гріхах:
– Не треба було ноги розставляти, якщо не можеш дитині дати раду. Федю мого на собі одружила, ще й вимагаєш, щоб гарував на тебе.
Потім і взагалі Федір почав випивати з друзями та не ночувати вдома. Я не раз через нього плакала. Так ми прожили 2 роки, а потім просто розлучились.
Я залишилась з батьками, а Федір повернувся в гуртожиток, де жив до нашого одруження. Про доньку він більше жодного разу не згадав.
Я поновилась в університеті та закінчила навчання. Ліза в цей час була з моєю мамою та в садочку. Я теж проводила кожну вільну хвилинку з дочкою.
Потім вийшла на роботу в будівельну компанію. Роблю креслення для ремонту та перепланування квартир. Зарплата у мене гарна, тому з часом купила нам з Лізою двокімнатну квартиру, куди ми переїхали, коли дочка пішла у 5 клас.
Хоч я ще й молода, лише 30 років, та про заміжжя знову тоді й не думала, аж поки не зустріла Артема. В мене тоді якраз сталась поломка авто і я відвезла його на СТО, де й працював Артем.
Коли машина була готова він запросив мене на каву. Ми роззнайомились, знайшлись спільні інтереси, почали зустрічатись.
Я відчула себе школяркою, яка бігає на побачення. Ми ходили то в кафе, то в кіно, то просто гуляли. Артема тоді було 33 роки. СТО, де він працює – його.
За пів року ми почали жити разом, Артем переїхав до мене. Ліза його добре прийняла, та й він відразу знайшов з донькою спільну мову. Я не могла натішитись своєму щастю, поки одного разу не побачила свою доньку в сльозах.
Ліза того вечора прийшла до мене і каже:
– Мамо, Артем тримав мене за колінко та обіймав. Коли я просила його відпустити – не пускав.
Я не вірила своїм вухам. Невже я живу з педофілом. Вирішила напряму запитати Артема, що це коїться. Та у відповідь почула:
– Та твоє дівчисько щось вигадує. Для чого це мені? Вона просто хоче нас посварити і все.
Я не знала як вчинити, але вирішила, що, якщо таке ще раз повториться – прожену Артема геть. Довго чекати не довелось.
Якось ввечері я раніше повернулась додому і почула крик з квартири. То була Ліза, яка благала:
– Не чіпай мене! Пусти!
Я влетіла в її кімнату. Артем, як побачив мене, відштовхнув Лізу від себе, хоча до цього тримав її у себе на колінах.
– Люба, це не те, що ти подумала. Я просто вчив з Лізою уроки, а вона не хотіла слухатись.
Та сльози Лізи в кутку кімнати говорили про інше.
Я виштовхала Артема геть. На наступний ранок змінила замки та написала на нього заяву в поліцію. Нехай з ним тепер розбираються.
Не думала, що цим обернеться мій другий шлюб, хоч і цивільний. Шкода, що донька таке пережила, але я нікому більше не дозволю її ображати. І заміж тепер ні ногою.