Як виходила я заміж, причепилась до мене свекруха, щоб я її мамою називала. А я цього ніколи не розуміла: якщо в мене вже є мама, жінка, яка мене народила, то нащо ще до когось так звертатись?
– Ти просто не розумієш ще нічого, – не вгавала свекруха. – Одне діло, коли по батькові, а от як мама – то й видно, що людина не чужа.
Воювали ми за це так довго, що в мене вже і свої діти до власних сімей доросли. До синового весілля ми готувались майже рік. Настя, моя невістка, зверталась до мене “тьотя Таня”, поки з Андрієм просто зустрічалась. А вже біля ДРАЦСу перейшла на “Тетяну Іванівну”. Мені, чесно кажучи, взагалі було все одно, як вона мене називати буде. Перетворюватись на свою свекруху я не збиралась.
Настав час виголошувати вітальний тост, усі затамували подих, очікуючи, що ж я подарую.
– Щоб дорога ваша життєва була легшою та комфортнішою, дарую вам, діти, автомобіль! – сказала я і дістала з кишені ключі від новенького авто.
– Дякуємо вам велике, мамо! – кинулась на мене Настя з обіймами. 
Я навіть не знала, як на це реагувати… Так мені і приємно, і соромно водночас стало…
Сталось так, як і казала моя свекруха – я просто була молода і не розуміла нічого. Коли тебе синова жінка мамою кличе – от тоді вже видно, що вона і його любить, і сім’ю його поважає.
Так мені стало незручно перед Лідією Семенівною, що я взяла торт і поїхала через тиждень до неї в гості. Ніби як за молодих солоденького з’їсти.
Сиділи ми з нею, говорили про все і ні про що, а я ніяк не могла знайти момент, щоб мамою її назвати… Так і досиділа до самого вечора.
– Добре, Лідіє Семенівно, буду я збиратись додому, – сказала я на прощання.
– Давай, дитино. Дякую, що зайшла, – попрощалась свекруха.
І досі не розумію, чому не змогла тоді цю “маму” із себе видавити… Може, воно просто не кожному дано?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Чи обов’язково називати свою свекруху мамою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!