– Я так більше не можу! Подала на розлучення, а дочка поскандалила зі мною. Син не розмовляє, бо бачте батько нічого такого не зробив! А в мене життя спливає, – жалілась Галина своїй подрузі.
– Ну, тобі вже 56, всі свої кращі роки йому віддала, дітей ростили, може перейде тобі? Помиритесь! Все-таки не чужі люди! – підтримувала її та.
– Та не можу я з ним жити! Набридло постійно йому потурати, хоч би раз мені допоміг. Я і на роботу ходжу, і вдома порядки навожу, вже не молода.
Вони з Павлом прожили разом 30 років. У шлюбі народилось двоє дітей, син Олег та дочка Іра. Зараз у них вже свої сім’ї та діточки маленькі, ну і переїхали вони теж.
Залишились Галина сам на сам разом з її чоловіком. У Павла був дуже непростий характер, люди кажуть “важкий”. То замовкне на кілька тижнів, що можна тільки думати й гадати, що у нього на умі. То розкричиться як ні в чому не бувало.
Поки їхні діти були маленькі й Галина залежала від чоловіка, то ще якось терпіла його натуру, мусила, через різне вони пройшли. А тепер її нічого не тримало...
Галина була з міста, а Павло зі села. Деколи вони через це сварилися. До села до родини чоловіка жінка не любила їздити, а що там робити? Вона любила своє місто. Тож отак вони й могли побути окремо, відпочити один від одного.
А останні кілька років їхнє спільне життя нагадувало ніби звичайне співмешкання, жили й відносились один одного як сусіди.
За цей час Павло вийшов на пенсію. Він значно більше часу проводив вдома, але навіть не збирався брати на себе якісь хатні обов’язки. А це Галину дратувало.
– Невже не розуміє, що я: працюю і варю і прибираю? Так важко свій одяг у пральну машину закинути?
– Це ж чоловіки! Якщо з молоду ти його не навчила, то зараз тим більше він не стане тобі допомагати!
– А я маю далі розриватися між всім? Вже не молода! Та і мені одній не треба так багато як на двох, я б собі краще раду давала. – продовжувала Галина до подруг. – Раз він захворів.
Павло заслаб так, що довелося його класти у лікарню. В Галини одразу всі думки про розлучення кудись розвіялись. Вона сиділа біля нього, годувала, спала у палаті на стільці.
Навіть Павло став якимось добрішим, бо відчував залежність від дружини. А потім йому ставало краще. Коли ж він повністю одужав, то якось одразу й Галина собі заслабла.
– І що ти думаєш? Він хоч чаю мені зробив? – продовжувала до подруги Галина. – Ні! Поїхав у своє село і пропав. Телефоном хіба сказав, щоб я лежала і випила якісь ліки. А як же турбота, підтримка? Чи я для нього якась прислуга?
Повернувся Павло зі села і одразу подався на кухню. Звичайно, що Галина не стояла біля плити, їй нічого не хотілося. Діти теж були зайняті, хто роботою, хто внуками і не мали як навідатися до матері і привезти бульйону.
– Я що маю їсти? Лежиш цілий день! Важко було хоч гречки зварити? Котлет насмажити! Це простіше простого! – завівся чоловік.
– От якщо це так просто, то встань і зроби! В чому проблема? Та і взагалі тобі час звикати готувати самому, бо я більше цього не робитиму! Я хочу розлучення!
– Що ти сказала? Яке таке розлучення? – Павло вперше заметушився не на жарт.
Видно він від несподіванки подзвонив дочці, щоб поговорила з Галиною. Та їй подзвонила і влаштувала розборки:
– Мамо! Що це таке? Яке розлучення у такому віці?
– Нормальне! Маю право робити те, що вважаю за потрібне!
– А як же ваш шлюб? Все ж було нормально!
– Ні, доню! То тобі тільки здавалось! Все, мені пора йти! – Галина поклала слухавку і пішла робити собі каву.
А за деякий час приїхав син. Теж почав розбиратися.
– Мамо! Ну як так! Ви ж стільки років разом! Де батько буде жити, ти про це подумала?
– А це вже не моя проблема! В селі нехай живе. Квартира належить мені, я звідси нікуди не піду.
– Але батько теж сюди вкладався роками, ремонти робив, а тепер залишається ні з чим? А що між вами сталося? Бо я нічого не розумію!
– Нічого, сину! Просто ми з ним стали чужими людьми!
– Та якими чужими?
– А ти хоч раз прийди й послухай, як він зі мною розмовляє! Мені це набридло! Хочу пожити для себе!
Син так і не зрозумів матір. Тепер навіть не дзвонить.
Документи на розлучення подані, назад дороги немає. Не розуміє Галина чому діти так налаштовані проти неї, невже чоловік щось наговорив? А чому ніхто не спитає чому вона так вирішила і в чому причина?
А ви б підтримали Галину?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!