Місяць тому не стало мого дядька, Руслана Васильовича. Він був розлучений, дітей не мав. Я час від часу приїжджала до нього після роботи, привозила ліки, продукти, вдома щось прибирала.
Я бачила, що йому недовго залишилося жити через той інфаркт. Але старалася його якось розрадити. Майже рік я навідувалася у гості, допомагала. І дядько вирішив мені віддячити за поміч – переписав квартиру. Це не великий маєток, а звичайна двушка на Сихові біля Шувару. Ремонт давно не робили, меблі вже такі старенькі. Загалом, якщо там жити, то треба все виносити геть.
Поки ця квартира замкнена. Я не хочу її здавати в оренду чужим людям. То ж пам’ять про дядька. І грошей на ремонт у мене поки нема, треба відкласти.
Але от свекри з чоловіком вигадали, що мають повне право розпоряджатися чужим майном.
– Слухай, а ти до рієлтора ходила?
– Ні. А чого питаєш
– Та просто цікаво. Ти б могла квартиру продати.
– Ага, і куди гроші потім вкласти?
– Наприклад, у цю хату.
– Звісно, вже біжу!
Річ у тому, що після весілля (ще у 2021) я переїхала жити до свекрів в Солонку. Вони мають гарний будинок на 1 поверх, город. Однак, господинею я себе тут не почувала. Свекруха, Ольга Петрівна, все робила на свій лад. На її думку, я навіть каву чи чай не можу нормально зробити.
Бували моменти, коли вона мене доводила до сліз, я їхала ночувати до батьків. Мирон просив вибачення, обіцяв, що такого більше не повториться, а через тиждень я знову ходила у сльозах.
Ми не дуже багато заробляємо, аби купити окрему квартиру чи навіть переїхати на орендовану. Тому отак звикали до побуту зі свекрами.
І я гадала що ми декілька місяців відкладемо гроші, зробимо ремонт та переїдемо на квартиру дядька.
– Слухай, так може нам у Солонці краще залишитися?
– Чого?
– Ну добудуємо батькам гараж, літню кухню. Тут і так добре, ми вже звикли.
Виявляється, свекри підмовили мого Мирона на такий хитрий план. Аби я продала квартиру і все вклала в їх житло.
– Вибачте, але такий варіант мені не підходить.
– Як це? Дівко, ми тобі дах над головою дали, після весілля пустили жити, прийняли в родину. А ти тепер носом крутиш?
– Але я тут навіть не прописана. Чого я повинна всі гроші вам віддавати?
Інколи наші сварки доходять до такого піку, що я їду ночувати на квартиру дядька. І якщо чесно, вже не раз думала про розлучення. Мирон у цій ситуації підтримує батьків, каже, що я повинна його послухати.
Але я не збираюся нічого міняти. По-перше, це тільки моя квартира і пам’ять про дядька. По-друге, ніхто не має права вирішувати, що робити з житлом.
Ну і якщо Миронові важлива думка батьків, а не жінки – то хай далі з ними живе. Але я вже не буду там господарювати.
Ви підтримуєте таку думку нашої читачки?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!