З Дмитром я вже разом 7 років. Живемо в своїй квартирі в центрі міста. У нас є донечка Віра.
Квартиру ми купили невдовзі після одруження. Взяли в кредит, бо хотіли, щоб у нашої дитини було все.
Кілька місяців я жила у свекрухи Люби Ігорівни. А як дізналась, що вагітна, ми запланували переїзд.
У свекрухи є будинок в селі, велика ділянка городу біля хати, де завжди знайдеться робота. А мені в моєму стані не можна було важко працювати.
Часто ми хотіли приїхати до свекрухи бодай на вихідні подихати свіжим повітрям. Але вона завжди шукала для нас якісь невідкладні справи і переконувала, що то нічого, що я вагітна, бо дитині потрібен рух. Тоді я на вихідні залишалася в місті, а Дмитро їхав помагати мамі.
Пройшло уже 6 років, а нічого так і не змінилось. Бо роботи у селі завжди багато. Треба і урожай зібрати, і підготувати дрова на зиму, і подвір’я постійно заростає травою.
У свекрухи є ще дочка Катя. Але ми з нею рідко перетинаємось. У неї то якісь справи в місті, то хворіє. Зустрічаємось тільки на великі свята.
Цими вихідними пані Люба закликала нас знову допомогти по господарству. Цього разу навіть Діма збунтувався:
– Нащо нам цілі вихідні порпатись на тому городі. Ми ж собі все в магазині купимо!
Але Люба Ігорівна вдала, що образилась. І син мусив поступитися.
Взяли Віру та й приїхали. А роботи – непочатий край. Бо треба і ягоди зібрати, і закрутки на зиму зробити для всієї родини та ще безліч справ на городі та в саду. Глянула я та й задумалась, як з усім цим впоратись лише удвох. Бо ж пані Люба, хоч ще в силі, а не городі горбатитись не дуже хоче – тільки накази роздає!
– А де Катя?
– Та, захворіла, – відмахнулась свекруха.
– А що з нею?
– Та, немає часу на розмови!
Тут я одразу й зрозуміла, що свекруха бреше. Катя рідко приїжджала в село, а ще рідше бралась до якоїсь роботи.
Трудились ми до темного вечора. А після вечері свекруха сказала, що погано себе почуває, і я ще помила посуд.
Вночі я довго не могла заснути. Все крутилась з боку на бік, а сон ніяк не брався. Бо від сильної перевтоми боліло все тіло. У свекрухи задзвонив телефон. Дзвонила дочка Катя. Вони кілька хвилин потеревенили про те, як у Каті пройшов вечір. А тоді свекруха сказала:
– Та вони вже десятий сон бачать! Не турбуйся, донечко, все приготуємо до твого приїзду. Не переживай, Дмитро з Марійкою все зроблять! Знаю, що в домі має бути чисто! Ще завтра примушу її підлогу помити! А наступного тижня ми з тобою шашликів зробимо, тато вогонь розпалить, посидимо собі в затишку. І Микиту запрошуй, поспілкуємось!
То була лише дванадцята, але свекруха подумала, що ми вже заснули і забула про обережність.
– Ні, їх я кликати не буду! Хай вдома сидять! Вони аби роботу зробили! А ти моя дочка. Я про тебе дбаю! Марійка – лише невістка, яке мені до неї діло?
Вранці я розбудила Дмитра, розповіла все, як було, і веліла збиратися додому.
– А ви це куди? – захвилювалась свекруха. – Тут ще половину справ не зроблено!
– А наступного тижня приїде Катя зі своїм нареченим. Тож нехай трудяться! Ми тут більше пальцем не поворухнем!
– Та як же так? – бідкалась свекруха і почала нарікати, який Дмитро в неї поганий син і невістка, від якої помочі ніколи не дочекаєшся.
Слухали ми ті прокляття і лише посміхалися. Бо уявляли, що чекає на Катю, яка приїде сюди наступного тижня.
Вибачте. Даних поки немає.