Костя ошелешив нас відразу двома новинами. Перша – у нас буде внук, друга – ми за це повинні йому подарувати квартиру.
Якій дивуватись більше ми з чоловіком і не знали!
Костик був нашим єдиним сином. Нещодавно він одружився. Йому було 26 тоді.
Ми зробили йому хороше весілля, подарувати чималу суму, думали син з невісткою вкладуть її у своє житло. Квартиру в іпотеку візьмуть, або складуть і куплять уже. Та ні, вони придбали машину. Вважали, що вона їм потрібніша. А самі жили на орендованій квартирі.
Щоб подарувати ці кошти і зробити свято для сина й невістки нам довелось продати старенький будиночок в селі, де колись жила моя мама з татом. Це був мій спадок. Хоч і шкода продавати, пам’ять була як-не-як, але ж задля сина старались!
У чоловіка ще була жива мама. Ніні Іванівні уже 70 років було, вона жила сама в однокімнатній квартирі і навіть ходила ще на роботу. Працювала вчителем у школі. У мене з нею були хороші стосунки, але це, мабуть, через те, що ми рідко бачились. Вонга не любила приймати гостей. Та й занята постійно була!
Вона не схвалювала поведінки свого онука, вчила його, як жити. Але ми не зважали на її думку, все ж таки людина іншої епохи, у неї ще застарілі погляди!
– Кажіть нехай не робить дурні! Потім буде шкодувати, що квартиру не взяв!
А Костик, як виявилось, вважав, що у нього вже є квартира – бабусина! Думав, що вона йому як спадок дістанеться. Хвала Богу, він це сказав нам, а не їй. Бо я навіть не уявляю, якою жорстокою могла б бути її реакція.
– Тоді давайте так: ви бабку забирайте до себе, а у її квартиру заїдемо ми. Вона ж і так колись буде моєю. То що тягнути?
– Ти з глузду з’їхав. Не здумай при бабці такого навіть говорити! Ніна Іванівна не захоче з нами жити, вона ще жіночка в силах, на той світ не збирається, тому, думаю, від твоєї ідеї буде не в захваті!
Костик довго не думав.
– Тоді ви повинні купити мені квартиру. У вас все-таки онук дуже швидко з’явиться. Не будемо ми на орендованій квартирі з ним жити! – заявив син
– Синку, ми не маємо стільки грошей. Допомогти тобі не можемо!
Костик на нас дуже образився. Вирішив, що ми його “кинули”. Мовляв, не підтримали рідну кровинку у такій складній ситуації!
Ми, звісно, збирались йому допомагати і підтримувати. Але щось так сумно на душі стало після цієї ситуації..
А ви б допомагали своїй дитині, якби вона вам зробила таку заяву?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!