У мене була традиція приїжджати додому кожного року на Різдво. І дочки добре про це знали.
Я працюю в Італії вже 20 років. За цей час встигла оплатити дочкам весілля, покупляла їм одинакові квартири на дві кімнати, щоб вони між собою не сварилися, що когось я люблю більше, когось менше.
Мені сумно, що мої дорослі діти у 41 і 38 роки залишаються дітьми. Вони досі не можуть поладнати між собою і вимагають однаково до них ставитись.
Якщо я пакую для них передачі, то не дай Боже покласти комусь зайву пачку кави — буде скандал. Просто вони живуть у сусідніх будинках, тому приховувати одна від одної нічого не стануть.
Я змушена усе їм давати однакове. Те саме стосується грошей. Одній треба 300 євро, значить іншій теж треба. Побачила на розпродажі курточку, то треба таких дві брати, щоб не ображалися. Вже дійсно більше нагадують близнят.
Все чесно кажучи мені не подобається, що рідні діти так споживацьки ставляться до моєї роботи. Того року я навіть не стала їхати додому через їхні захцянки. Сказала, що моя сеньйора захворіла і мене ніхто не відпускає, що приїду на Великдень.
А придумали вони собі те, що кожній треба по 10 тисяч євро. Старша дуже хоче собі машину. Вже вибрала мерседес з салону, лишилося тільки приїхати і купити. А молодша хоче робити у квартирі дизайнерський ремонт, а це дуже недешево.
Я це все послухала й аж мені гірко стало. Я ці гроші маю, але бажання їх віддавати мене покинуло. Я накопичувала ці гроші багато років. Дочок забезпечила, а про себе так і не подбала!
Тому й сказала, що не приїду. Вирішила ще трохи підзаробити, щоб весною купити собі якусь квартирку. Оформлю її на себе, а дочок поставлю перед фактом. І нехай коїться воля Божа!
Бо скільки б дочкам не догоджала, то все їм мало і мало! Вони не заспокояться поки я в Італії, будуть придумувати нові захцянки. Я вже не маю здоров’я і нервів вислуховувати їхні претензії.
Зрештою нехай самі заробляють! Хоче старша дочка машину – вперед! Хоче молодша ремонт, будь ласка, заробляй сама! Нехай роблять що хочуть, можуть як я попробувати гарувати в тій Італії.
Хіба я не права?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!