Не раз чула історії від подруг заробітчанок про те, що їх чоловіки зраджують, поки вони на чужині спини гинуть. Та ніколи не думала, що таке може статися зі мною.
Назар, мій чоловік, однолюб, завжди я у нього була на першому місці.
Ще, коли були молоді він до мене довго залицявся, а я не піддавалась на його чари. Молодий високий красень, працьовитий, вміє розмову підтримати й почуття гумору гарне має. Всі дівчата біля нього мліли, а він за мною упадав.
Я ж, ніби й того не помічала. Не скажу, що він мені не подобався, боялась просто, що серце розіб’є.
Назар якось сказав: «Все одно моя будеш». З часом так і було – ми побрались. Такого чоловіка треба було ще пошукати: уважний добрий, хазяйновитий. Завжди допоможе і вислухає.
Коли у нас народилась донька – щастю не було меж. Назар багато працював, але й про своїх дівчат ніколи не забував. Завжди з Маринкою грався та мені допомагав.
З роками наші почуття не згасли. Ми нажили будинок, та довести його до ладу не змогли, бо спіткало горе. Наша єдина донечка – Марина, їй було лише 20 – важко захворіла. Потрібна була дорога операція. У нас були деякі заощадження та їх катастрофічно бракувало.
Тоді ж я втратила роботу, а Назар працював на меблевій фабриці. Ми взяли кредит під заставу будинку на лікування доньки.
Після того як Марині зробили операцію, я поїхала на заробітки в Італію до сестри Назара, чоловік мене вмовив.
Заробила, щоб погасити кредит, довести до ладу наш будинок та купити дочці квартиру. Провела я на чужині довгих 12 років.
Повернутись вирішила сюрпризом. І от заходжу я до свого подвір’я, а там мій Назар і якась жінка.
– Добре, що ти приїхала, нам треба поговорити – каже мені чоловік.
– Так, нам варто дещо важливе обговорити разом – додала незнайомка.
Я заціпеніла на місці.
– Що ж тут обговорювати? – кажу. – Й так все зрозуміло.
– То й добре – каже Ліда (так звали незнайому жінку). – Ми з Назаром кохаємо одне одного й плануємо жити разом.
– Не думав, що ти так довго будеш в Італії – виправдовувався, немов дитя, чоловік.
Я ніколи не могла уявити себе в такій ситуації: в моєму домі чоловік з коханкою повідомляють мені, що будуть жити разом.
– Живіть – відповіла я і пішла з валізами до будинку.
Назар з Лідою пішли, але сказали, що претендуватимуть на половину майна нажитого в шлюбі.
– Можете віддати грішми – сказала Ліда – а ні, то суд все вирішить.
Я просто була в оціпенінні. Все, на що так важко працювала потрібно буде ділити на двох. І чоловіку ще вистачає нахабства на таке. Не такого Назара я любила. Невже його так змінила моя відсутність чи це Ліда так на нього впливає?
Що робити? Віддати половину всього нажитого Назару чи намагатись з ним помиритись? Порадьте, бо я геть розгублена.
Вибачте. Даних поки немає.