Я познайомився з дружиною 6 років тому по дорозі до батьків. Я тоді жив та працював у Луцьку, мої батьки жили в Ковелі. Туди ж до подруги їхала Рита – вродлива балакуча дівчина.
Вона мені одразу сподобалась. Спершу я просто спостерігав за нею, а тоді вирішив познайомитись:
– Привіт, я Ігор. Куди прямуєш?
– До подруги в гості їду, у неї весілля – відповіла Рита.
Так слово за слово ми роззнайомились. Обмінялись мобільними телефонами, а з потяга я її провів до подруги, що жила неподалік залізничного вокзалу. Домовились, що додому до Луцька повертатимемось разом.
Тоді і почали зустрічатись, а за рік і ми весілля відгуляли.
Я працював на будові, а Рита бухгалтером. По-трохи влаштовували своє життя. Купили квартиру, робили ремонт.
Рита моя, справжня красуня. Доглядає за собою, чоловіки шиї звертають, як вона повз проходить. Я радію, що маю таку дружину. Вона ж і побут гарно веде, і на роботі встигає.
Я сам по собі не ревнивий, принаймні був. Та тепер почав замислюватися над тим, а, що як Рита від мене піде до заможнішого чи кращого? Тим паче на її фірмі одні чоловіки.
Не раз говорив про свої страхи дружині, а вона лише посміхнеться і каже:
– Нікуди я не піду, бо тебе люблю.
Та я й радий повірити, але не вдається. Друзі теж такої думки, як і я.
Не раз я просив Риту, щоб роботу змінила, а вона все не хоче.
– В мене тут зарплата хороша і колектив. Чому маю зриватись та десь бігти?
Як вона не розуміє, що мені тоді спокійніше буде? Як переконати Риту?