Сергій мене позвав заміж, коли ні в мене, ні в нього й копійки за душею не було. Ми тоді тільки університет закінчили, про хорошу роботу чи нормальний заробіток й не мріяли.
Але ж воно як: хто дбає, той і має. Тому весілля ми не гуляли, у пошуках себе довго не бродили та і роботою не перебирали. За що платили – те й робили.
Років, мабуть, шість ми не покладаючи рук гарували. І в денні зміни, і в нічні, і на вихідних. Звісно, гроші даремно витрачати теж собі не дозволяли. З одягу тільки білизну часто купляли, а на продуктах так вже економили, що деякі коти та собаки кращий раціон мають.
Та все воно здавалось такою дрібницею, коли ми нарешті отримали ключі від власної квартири. Нам ще тридцяти не було, а ми вже власними квадратними метрами обжились. І навіть без чужої помочі! Тоді думалось, що весь світ біля наших ніг лежить.
Аж поки свекруха не спустила мене з небес на землю.
– Гарна у вас квартира, нічого не скажеш. А на кого ж вона записана? – почала допитуватись матір Сергія, як у гості до нас прийшла.
– На мене, – сказав їй мій чоловік. – Ми дізнавались, там можна якось і на двох людей записати. Треба зайнятись цим, аби потім проблем не було.
Тоді я на цю звичайну, здавалося б, розмову уваги не звернула. І дуже скоро про це пошкодувала.
Через два місяці розмови про те, що квартиру треба поділити на двох, плавно припинилися. Я якось про це й не задумувалася, аж поки подруга не запитала, чи можна мене офіційно вітати з придбанням житла на моє ім’я.
Пішла ж я одразу до чоловіка, аби запитати, чого це все діло заглухло.
– Ну, як тобі сказати… – почав Сергій несміливо. – Не можу я цю квартиру на тебе переписав, бо я її віддав мамі.
– Кого ти і кому віддав?! – не могла повірити я власним вухам. – Тільки не кажи, що ти зараз не жартуєш!
– Та ми так поговорили… У житті всяке може бути. А як ти завтра наліво підеш, що мені тоді робити, га? А так моє житло в надійних руках.
– А-а, то он воно як! Класно сімейка ваша вигадала, нічого не скажеш. От тільки ти не забувай, що я все одно на цю квартиру право маю. І якщо ви з матір’ю нормально її не віддасте – подам на тебе в суд. І танцюй тоді перед ними, розказуй, як воно усе сталося!
Я просто не могла стриматись! Це ж треба було додуматись: квартиру, на яку ми разом кров’ю і потом заробляти, переписати на свою матір! Це взагалі вже ні в які ворота не лізе.
Як я і думала, по-хорошому питання це моя свекруха вирішувати не хоче. Що ж, подала заяву на розлучення. Чекаю, коли почнеться суд.
Деякі знайомі розказують, що я, така-сяка, тільки про гроші і думаю, тому чоловіка кинула. А я не розумію, яке їм всім до того діло? Я ці гроші чесною працею кілька років заробляла!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А ви б що зробили в цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!