Мама нам із сестрою завжди казала, що ми – дві найдорожчі її зірочки. Любила вона нас однаково, ні в чому не обмежувала, дозволяла те, що інші батьки забороняли. Та от виросли ми з Людою абсолютно різними людьми…
Я вийшла заміж у 19, бо знайшла чоловіка, якого покохала всім серцем. Він зірок з неба не хапав, але роботящим був, перспективним. Через 6 років ми купили однокімнатну квартиру біля Полтави, на власну машину назбирали…
А потім почалась війна… І хоча у 2014 році воно ще не так все відчувалось, як зараз, але мій Сашко забив на сполох. Мовляв, треба виїжджати з країни, бо просто так все воно не закінчиться.
Мене ще з малечку вчили: куди голка – туди й нитка. Продали ми всі наші пожитки та й поїхали у Польщу. Думалось, там золоті гори, життя в достатку нас чекає… Та де там! Порпались ми зранку до ночі в багнюці, бо там не так, як у нас – без знання мови й культури нічого тобі не світить…
Аж через 5 років ми трохи в люди вибились.
Із сестрою я спілкувалась з того часу дуже мало, бо вона іншою дорогою пішла. Люда знайшла собі багатого чоловіка у Києві та й не знала горя.
– Матір я тут догляну, але не забувай мені грошей трохи скидати. Ти ж так само її дитина, як і я, – нагадувала постійно мені сестра. І я їй вірила.
Потім почалась повномасштабна війна. Щодня я мамі телефон обривала, аби почути, що все з нею добре. І вона божилась, що все в неї гаразд і ніякої допомоги їй не треба.
– Наталко, а скажи-но мені, у тебе совість є взагалі? – зателефонувала мені якось мамина сусідка. – Мати вже доходить, а ти б хоч ліків їй яких купила! Сидить, бідненька, без грошей, без продуктів. Це я її доглядати мушу чи що?
Я в почуте спочатку не повірила, зателефонувала сестрі.
– Людо, а чого це мені кажуть, що матері зле, а в неї навіть продуктів немає?!
– А я що, знаю? Я в неї вже років зо два не була. У мене тут розлучення в самому розпалі, майно ділимо. Не заважайте своїми сімейними проблемами! – сказала Люда і заблокувала мій номер.
Довелось кидати все і їхати в Україну.
Аби ж ви тільки бачили маму! Такою худою і, вибачте, страшною я ніколи її ще не бачила! Виявляється, сестричка моя молодша, щоб їй пусто було, мої гроші на своїх адвокатів витрачала. А про матір і думати забула!
Кілька днів я порядки в хаті наводила, на вулиці, маму відгодовувала.. Але ж відпустка не вічна, довелось і назад вертатись. Мама знову лишається сама.
Що робити далі – не знаю. За кордон вести я її не хочу, бо з цим проблем завжди багато, а в Україну теж вертатись не збираюсь, не можу всю цю війну бачити.
Я думаю, що сестра мусить на себе цю ношу взяти. Нехай мої гроші відпрацьовує. А поки можу хіба що побажати мамі удачі.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Хто має брати відповідальність за матір?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!