В кожному з нас живе дитина. Декому вдається зробити її щасливою, зберегти цю безпосередність на все життя. А дехто вбиває невинне малятко, в намаганні догодити іншим, відповідати загальноприйнятим стандартам. Поступово, позбавляючи усього, що тішило.
Коли мені було 5 років, я страшенно хотіла мати іграшкову автівку. Мені було прикро, що у дворі хлопчики будують гаражі й так цікаво граються. Та мамі ця ідея не подобалась.
– Купи собі ляльку і ший їй сукні. Подивись на Катьку, вона таку красу створює.
Я пішла з бабусею в магазин. Вона дозволяла обрати будь-яку іграшку, та я купила ляльку, аби не розчарувати маму.
Коли мені було 7, я страшенно хотіла підстригтись під каре, як відома французька акторка. Мені здавалось, що з такою зачіскою мені буде легко, посміхалась лише згадуючи про зміну іміджу.
Та тато, дізнавшись про це бажання зчинив страшний скандал. І сказав, що я виглядатиму жахливо і незабаром пошкодую. Я так і не наважилась на стрижку.
Коли мені було 12, я страшенно хотіла займатися бальними танцями. Уявляла, що виступатиму на сцені й всі захоплено дивитимуться на мене. Зачинялась в кімнаті й намагалась відтворювати певні елементи під улюблену музику. Я наважилась сказати мамі про це бажання, та вона лише засміялась:
– Доню, ти що? Нащо витрачати час? Ти ніколи не станеш відомою танцівницею! Підеш у музичну школу і все буде добре.
Мене записали в музичну, я ненавиділа її, але закінчила. Хоча відомим музикантом теж не стала.
Коли мені було 17, я мріяла стати дизайнером, піти навчатись в технікум і створювати особливий одяг. Та батьки зупинили мене.
– Подумай головою, це несерйозна професія. Треба мати стабільну роботу. Підеш вчитися на бухгалтера – завжди матимеш гроші.
Я вступила на економічний. Мені було нецікаво навчатись, та я отримала диплом і влаштувалась на роботу. Відтоді щодня прокидаюсь і йду в офіс, де почуваюсь наче у в’язниці.
Коли мені було 22, подруга запропонувала мені покинути все і поїхати із нею за кордон. Я навіть усі документи зібрала, паспорт зробила. Але коли сказала мамі – вона почала на мене кричати:
– Що ти вигадуєш? Хочеш нас покинути? А якщо щось станеться?
Я нікуди не поїхала. А моя подруга вирушила і досі живе в США на берегу моря. Вона щаслива.
Коли мені було 26, я хотіла жити й насолоджуватись молодістю. Та усі родичі тиснули на мене, стверджуючи, що це неправильно.
– Ти мусиш вийти заміж і народити дитину. Тільки обери успішного чоловіка, який забезпечуватиме сім’ю. Такого, як Микола. Ти давно йому подобаєшся.
Я вийшла за Миколу і вже за рік народила, поринула в сімейне життя, намагаючись бути найкращою дружиною.
Коли мені було 30 я була вдруге вагітна і хотіла зробити аборт. Та чоловікові ця ідея не сподобалась, він не розумів мене. Аби вплинути на моє рішення – усе розповів батькам.
– Ти що? Це ж великий гріх! Так не можна. Дитина – це дар Божий.
Я народила і довго не могла подолати депресію. Та навколо всі казали, що я не ціную того, що маю. Мені було соромно! Я мовчала!
Коли мені було 35, я щиро закохалась, вперше в житті й хотіла розлучитися. Та ніхто, навіть подруги мене не підтримали.
– Що ж люди скажуть, подумай. Микола хороший, його не можна покидати. Ти не вдячна!
Я вбила кохання, яке не встигло народитися. Залишилась з чоловіком.
Коли мені було 42, мені закортіло все змінити. Покинути нарешті роботу, змінити спеціальність. Та навіть діти сміялися з мене.
– Мамо, ну куди тобі? Ти надто стара для цього!
А чоловік стверджував, що в такі часи не можна ризикувати, стабільний заробіток дуже важливий, тим паче в нас кредит. Я залишилась на попередньому місці.
Коли мені було 50, я схотіла зробити тату про яке так давно мріяла, та подруги запевнили, що це виглядатиме дико.
– Не сором свою сім’ю, люди подумають, що ти здуріла на старості!
Я прийшла в салон, сіла на крісло, а тоді перепросила і пішла геть.
Зараз мені 58 і я нічого не хочу. Чоловікові до мене байдуже, дітям я не потрібна, а для батьків – я просто зручна. Все життя я їм догоджала і жодного разу не послухала свою внутрішню дитину. Я цілком нещасна і вже не уявляю, як це змінити. Та розумію одне – сама вробила це вибір!
Не робіть моїх помилок, живіть для себе і нікого не слухайте! Подорожуйте, змінюйте професію, коханих, не соромтесь помилятись! Роки так швидко минають.
А ви вмієте слухати дитину в собі? Чи зважаєте на думку інших, суспільства?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!