У мого чоловіка був ювілей. Спочатку святкування ми думали робити в кафе, але через карантин плати різко змінилося. Тому перенесли все і влаштували домашню гостину. Біганини тоді було багато. Я і за продуктами металася цілий тиждень, і готувала все сама, і прибирала дім до приходу гостей. Словом, нелегко це мені далося. Ще й двійко дітей збоку. Тому трудилася, як бджілка…
І от приїхали до нас в гості свекруха, сестра мого Сергія з чоловіком та дітьми та наші спільні друзі, що живуть з нами на сходовій клітці. От свекруха одягла найкраще своє вбрання, начепила на себе всю ювелірку, і це не дивно, адже вона дуже любить “хороше життя”, або принаймні його демонструвати. Взагалі вона самотня, тому звикла жити “на широку ногу”.
– Іро, в тебе такі страви за столом, ще з минулого століття. Перед друзями тобі не соромно?
– А за що соромно? – питаю я, а злість тим часом вже перехоплює подих.
– Не знаю, хто ж в наш час шубу їсть, напевно, бабусі якісь, – промовила вона до мене з єхидною посмішкою.
Я дуже образилася, і, щоб вона не бачила моїх сліз, вийшла на балкон. Чоловік одразу попрямував за мною й почав мене заспокоювати. Я пішла знову на кухню, оскільки там ще пеклася картопля. Приходжу і бачу, як з відкритого холодильника виглядає моєї “улюбленої” свекрухи.
– Іриночко! Я тут свій торт привезла, дуже красивий і смачний, от його і подавай сьогодні гостям. А свій “шедевр” самі з’їсте, щоб не осоромитися перед гостями. І мені соромно не буде.
Я не знаю, що зі мною тоді трапилося, але я від шоку просто не могла і слова сказати на свій захист. Сергій подякував матері за старання й ще обійняв її. Мені ж він ні разу нічого не сказав за те, що я накрила святковий стіл.
Я теж взагалі то заслуговую хоч на якусь подяку, все робила своїми руками. От торт свекрухи з вигляду дійсно був гарний, однак нічого особливого в ньому не було, звичайний бісквіт. Навіть гості його лише пару раз надкусили, і так він і залишився на тарілочці.
Того ж вечора вирішила вчинити на зло. Витягла і свій пиріг з холодильника. Поставила на стіл і пригостила сім’ю. Посмакували всі. Потім чоловік ще й похвалив мене. Так приємно стало.
Сказав, що я у нього найкраща господинька і пиріг мій був смачний. Перепросив за те, що трапилося вдень і пообіцяв, що більше так не робитиме. А мені тепер соромно.
Та й Сергія свого я кохаю і вірю йому. Добре, що він усе зрозумів і перепросив у мене. Характер у нього хороший. Добрий він дуже. А ще я безмежно щаслива, що свекруха не живе з нами в одному домі.
Що думаєте про ситуацію?
На чиєму боці правда?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!