Я ніколи не любила дітей, залишитися наодинці із якимось малюком здавалося мені кошмаром. Ще з підліткового віку я розуміла, що не хочу мати дітей. В студентські роки народила моя подруга, пологи були дуже складними, її ледь врятували, то ж можете уявити, які тепер у неї спогади. До того ж вона поділилася ними зі мною, і я ще раз переконалася, що прийняла правильне рішення. Після закінчення університету влаштувалася на престижну роботу, там і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
Ще на другому побаченні я йому сказала, що дітей у мене не буде, він мені у відповідь просто засміявся. Напевно, думав, що я жартую. Як би не було, коли ми одружувалися, він знав мою позицію щодо цього питання. Вже 6 років разом, і він твердо знає: якщо йому знадобиться спадкоємець – це без моєї участі. Йти від мене він, звичайно, не хоче, тому що сам не горить ідеєю батьківства і не хоче втрачати кохану людину через дитину. Своїй мамі я делікатно сказала: “Мамо, онуків у тебе, як бачиш, не буде”. Вона знизала плечима – у нас в родині особливо дітолюбів і немає. Я тоді видихнула, оскільки чоловік і мама підтримали таку мою позицію. Правда, я забула про ще один нюанс – свекруху.
Як їй повідомити про те, що вона не буде мати онуків, не знаю. Матір чоловіка постійно нагадує мені про вік, ніби то час спливає. Хоча і не дуже тисне на мене, однак не втрачає можливість нагадати, що вже хоче гратися з дитям. От нещодавно ми розпочали будову – хочемо власний особняк на околицях міста. Свекруха ж зраділа, бо на свіжому повітрі дитині буде значно краще, ніж в задушливій квартирі. І тут розпочалися питання: “а як це ви будинок хочете будувати без дитячої?”, або “коли народите, я ближче переїду до вас “… Інколи хочеться їй щось сказати, але водночас і шкода літню жінку, здається, що очікування онуків для неї єдине щастя.
Вона дуже гарна жінка, по-доброму ставиться до мене, але мій чоловік – її єдиний син. Зрозуміло, що ми ще молоді, до того чоловіки можуть стати батьками і в 40, і 50. Якщо йому дуже захочеться мати дітей, то може йти до іншої. Я ж народжувати точно не буду. Але, як я бачу, його не засмучує моя позиція і покидати він мене не хоче. І ось шкода свекрухи – вона-то чекає онуків, а я стою перешкодою до її мрії. Не знаю, як їй сказати, що поки її син зі мною – ніяких дітей у нього не буде … Щоб делікатно, не образити і не засмутити. Я ж нікому нічого не повинна, і жертвувати своїм життям і здоров’ям заради щастя інших не збираюся. Що Ви порадите мені в такій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!