Не знаю, як у вашій сім’ї, але у нас тато завжди був прикладом чоловіка, яким ми пишались. Він завжди захищав своїх дівчат (маму і нас – двох дочок), підтримував і допомагав нам. Маму любив і поважав, ніколи їй поганого слова не сказав.
– Ви мої найкращі – говорив. – Я вас сильно люблю.
Коли ми зробимо якусь шкоду малими вдома, тато не сварив, лише лагідно пояснював, чому так робити не варто.
В дорослому віці теж завжди був поряд. Ми відчували його підтримку й намагались не підвести. Він часто з нами говорив про усе на світі і це було так легко й невимушено.
Коли тата не стало для нас це був величезний удар. Він важко захворів й «згорів» за місяць.
Тоді я зустріла Сергія, свого майбутнього чоловіка. Він мене в той момент сильно підтримував. За рік після гибелі тата ми одружились.
Тоді я ще не була знайома з батьками Сергія, бо вони живуть в іншій області.
Тому на Трійцю ми поїхали до них у гості. Мені було дивно, що біля свекра всі ходять навшпиньки і намагаються догодити. Свекруха теж до нього як до царя звертається, з пошаною, а він навпаки – нікого й в гріш не ставить. Говорить зверхньо та грубо.
Свекор працював завжди на керівних посадах і звик до того, до він в центрі уваги й всі слухають його накази. То так поводиться й дотепер. За молодості не раз був з іншими жінками, а свою дружину бив.
Свекруха все це терпить і досі. Зараз хворіє дуже, але її чоловіку до того байдуже.
Я до такого не звикла, в нашій сім’ї була геть інша атмосфера. Не знаю, як люди так живуть.
Сергій не схожий на свого батька, але я все одно хвилююсь, щоб він не почав наслідувати його манеру поведінки.
Як думаєте, таке можливо? Які стосунки у вашій сім’ї ?
Вибачте. Даних поки немає.