З чоловіком ми разом всього півтора року. Я знала, що до мене у нього вже був один шлюб і навіть донька залишилася. Живе у свекрухи. Та й я не свята. У самої троє діток від першого чоловіка. Тож минуле не зупиняло нікого з нас. Ми розписалися і почали жити, як одна велика сім’я. Спочатку все було добре. Але бачилися ми рідко, хоч і жили разом. Чоловік постійно у відрядженнях, а потім він їздив до матері і проводив час зі своєю дочкою. Так було цілий рік. Останні пів уже все стало на свої місця. Тепер до свекрухи ми їздили разом.
І якщо з чоловіком у нас все налагодилося, то з його матір’ю тільки погіршилося. Вона постійно ревнувала його до мене. Хоча сама заявляла, що це я така нахабна, не даю чоловікові бачитися з донькою. Мовляв, під свою спідницю заховала і нікуди не пускаю. Ага, ще чого! Ми ж щовихідних до них їздили. То сім’ї треба допомогти, то доньці щось завезти. Балують його батьки онучку сильно, купують тільки все найдорожче. Хоча мені за ці півтора року лише один раз чоловік квіти купив. Про подарунки взагалі мовчу.
І ось одного разу ми знову поїхали туди. Свекруха весь день поводилася дивно. Вона його смикала і казала: «Іди до доньки, пограйся з нею, посидь, обійми її». Хоча вона гралася з моїми дітьми. Потім він поїхав, а ми з його мамою залишилися вдома. І тут вона вирішила поговорити зі мною, як жінка з жінкою. Мовляв, донька в нього одна, а жінку він собі ще знайде. А я – це так…. Тимчасово. І взагалі через мене він почав віддалитися від дитини. Я нічого не розуміла, бо не почувалася тоді винною. Я просто будувала своє особисте життя, нікого ні в чому не обмежуючи. Того ж дня я цю розмову переповіла коханому. Він відповів, що я не так зрозуміла його маму і насправді все гаразд.
Минув місяць. Свекруха знову вирішила зі мною поговорити. Цього разу заявила, що коли її син познайомився зі мною, то вона була проти. Найбільше її лякало те, що в мене аж троє дітей. А потім чоловік сказав їй у це не втручатися. От вона й притихла на деякий час.
А десь кілька місяців тому я дізналася, що молодший брат мого чоловіка одружується. Хоча ніхто не збирався казати мені цього, бо й на весіллі бачити не хотіли. Зате чоловіка мого дружбою взяли. Та й машину, як весільний кортеж, теж беруть його. Я ледь напросилася на те весілля. Хоч і тримала образу на чоловіка. А потім ще й виявилося, що свідки та наречений з нареченою будуть у машині, а я там десь з кимось далеко позаду. Далі була фотосесія, а я знову деінде. Уже й пожаліла, що прийшла на це свято.
Після цього мій чоловік був у своєї мами з донькою. Далі наступні вихідні мали бути нашими. Так ми попередньо домовлялися. А в четвер коханий поставив мене перед фактом, що я можу займатися, чим захочу, він знову їде до доньки. Там і братові його допомога знадобилася. Словом, я знову з дітьми залишилася сама. Звичайно, була незадоволена, засмутилася сильно. Ми посварилися, і чоловік навіть сказав, що це я поводжуся, як маленька. Але я так не вважала. Я не вимагала від нього чогось нереального. До того ж за ці півтора року ми лише 3 тижні повноцінно були разом. Все решта він провів у доньки. А він ще сміє казати, що ми й так багато часу разом проводимо. Загалом, прийшли ми до того, що я їду з ним до свекрухи, тоді він іде з братом у справах, далі я гуляю з ним та його донькою. Отакі сімейні вихідні.
На його чи на мій жаль, дорогою він подзвонив своєму братові і сказав, що ми заїдемо в гості. Той запитав з ким він. Чоловік сказав, що зі мною. На що родич сказав, що йому вже нічого не треба. Можемо займатися своїми справами і нікуди не заїжджати.
Потім не минуло й години, як брат передзвонив. Чоловік поставив на гучний зв’язок і уточнив, що все ж таки заїде до нього. Але бачити мене там не хотіли. Там, мовляв, швидше мамина допомога знадобиться, ніж моя. Чоловік наполіг, що візьме мене. Але брат почав кричати на нього і обливати мене брудом. Було так прикро чути, що в сім’ї чоловіка не було жодної людини, яка б мене прийняла і ставилася нормально. Хоча нічого поганого їм я не пробила.
Наступного дня я сіла в поїзд і приїхала додому, зібрала речі чоловіка і вручила йому наступного дня. Він не заперечував. Взяв їх і мовчки пішов. Зараз не розумію, чи вчинила я правильно. Може, варто було перетерпіти і все налагодилося б. А, може, жінка з дітьми і справді нікому не потрібна у цьому світі. Ну що ж, залишається жити для себе.
А ви що думаєте?
Чи правильно вчинила героїня?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!