Нещодавно я приїхала в рідне село. Десять років вдома не була. Колись поїхала до Італії на заробітки. Згодом квартиру собі вже в місті купила. Дітей в мене нема. Та завжди допомагала сестрі й племінникам. До Марії я й приїхала. Вона старша за мене на вісім років. Вже зовсім не молода.
Скажу чесно, я вже давно забула, що таке життя в селі. Європа дуже мене змінила, хоча я там доволі важко працюю. Та щойно я увійшла у двір Маші – дуже здивувалась. Хата в поганому стані, паркан старий, хоча сестра просила в мене гроші й на ремонт, і на новий паркан. Вдома нікого не було. Я пішла на город, де й знайшла Марію.
Коли я побачила сестру – мені плакати закортіло. Щоб ви розуміли, їй 65 років, а на вигляд наче 80. Вся сива, руки в мозолях, одяг старий пошарпаний.
– Маша, що з тобою?
– А що таке? Я така завжди. То від важкої праці!
Я залишилась у сестри. Вона відразу зізналася, що всі гроші, які брала у мене племінникам віддавала. Я її за це не сварила, адже теж любила її дітей і знаю, що часи зараз не прості.
Минуло кілька днів і я побачила, яке життя в Марії. Вона щодня встає о 5 ранку і йде до худоби. Потім на роботу, а на вечір на город. В неї досі величезна ділянка, хоча вже ніхто такі городи не тримає.
– Нащо тобі стільки?
– То все дітям. Їм важко!
– А що ж не приїжджають тоді допомагати?
– Ніколи їм, не можуть!
За весь тиждень, що я була в сестри, Марія ніколи й телевізор не сідала подивитися, постійно в роботі. Племінники приїхали в неділю. Такі сучасні, на доволі гарних автівках, одягнені пристойно. Племінниця з нігтями довжелезними, віями нарощеними, а її брат пузатий, наче старий вуйко. Поїли вони добре, завантажили машини городиною і їхати зібрались. Лиш все чекали, коли я їм якісь гроші дам. Та я вирішила серйозно з ними поговорити:
– Чи вам матері не шкода?
– А чого? Вона сама хоче так жити. Їй це подобається.
– Лишень довго так не проживе. Могли б раз на тиждень збиратися і в усьому їй допомагати. А ви ще й гроші забрали.
Марія почала виправдовувати дітей. Та щойно вони поїхали – я їй сказала:
– Послухай, ти так довго не житимеш. Ще доволі молода. Подивись, на кого ти перетворилась. Поїхали зі мною! Я тобі роботу знайду. Буде значно легше, ніж тут.
– А як же діти? Їм поміч потрібна.
– Городину в супермаркеті куплять! Я б таких і на поріг не пустила. А вже якщо схочеш висилатимеш їм по 100 євро і досить.
Сестра сумнівається. А як не знаю, як її вмовити. Скільки разів бачила, як наші жінки розквітають на заробітках. Адже там їм значно легше. Та розумію, що мушу рятувати рідненьку. Порадьте, як бути?