Я доволі довго не могла знайти своє кохання. Хлопців мала, але взаємини не складалися. Всі мене покидали врешті. А от перед самою війною я познайомилась з Микитою. Він був старший за мене на чотири роки, дуже уважний і щирий. Відразу зізнався, що розлучений і має двох дітей.
Ми розписалися і почали жити разом. Квартиру орендували. Мріяли про поповнення. Та після 24 лютого вирішили із цим почекати. А тоді коханий запропонував:
– Дивись, як всі їдуть до Європи, виплати оформлюють, ще й працюють. Може й ти їдь, будеш у безпеці, ще й на квартиру заробиш.
Я подумала, що це й справді гарна ідея. Адже шансів заробити на власне житло дома ми не мали. Тож я поїхала. Вирушила до подруги в Німеччину. Вона навіть роботу мені знайшла ще до мого приїзду. Я дуже раділа, отримувала гарну зарплату, адже добре знаю мову. Так всього за два роки я назбирала 20 тисяч євро. Микита якраз знайшов гарну двокімнатну квартиру. Придбав її, мене не чекаючи. Подруга ж дуже здивувалась.
– Як він без тебе все оформив? Ви ж у шлюбі.
– Ми боялись втратити квартиру. Тому я дозволила чоловікові оформити її на свою маму.
– Ну, ти даєш? Як так можна? Ти ж його майже не знаєш!
– Кохання без довіри неможливе!
Згодом я вислала ще на ремонт. А місяць тому нарешті повернулась. Приїхала без попередження і відразу ж до нашої квартири. Постукала, відчинив чоловік. Як я раділа, та не довго. Позаду нього стояла якась жінка і двоє дітей.
– Це хто?
– Ой, вибач. Я не знав, як тобі сказати. Це Настя моя колишня, а це – мої діти.
– Що вони роблять в нашій квартирі?
– Послухай, лиш не нервуй.
Я ледве стримувала емоції, мене аж трусило.
– Ти мене використав, аби квартиру отримати. Правду моя подруга сказала. А я не слухала.
– Все зовсім не так, повір!
– Що не так? Твоя колишня живе з тобою.
– Так. Але в них проблеми з житлом. Як я міг їх на вулиці залишити? Зрозумій, я ж люблю своїх дітей, я не чудовисько якесь там байдуже. Вони не винні, що в батьків не склалося.
– А я чого це маю терпіти.
– Це лиш на місяць. Почекай трохи і я знайду їм житло. Благаю!
В сльозах я пішла геть. Поїхала до своєї подруги, все їй розказала.
– А може він і правду каже. Й нічого із нею не мав?
– Вона така гарна. Ти в це віриш?
– Всіляке трапляється. Врешті, ваша квартира на його маму записана. Який в тебе вибір. Втечеш – і подаруєш їм житло?
Я заночувала в подруги. А зранку зі свіжою головою приїхала до Микити.
– Так, слухай мене. Якщо ти хочеш, щоб я тобі повірила – негайно переоформлюй квартиру на нас обох, щоб я була власницею.
– Хіба ж це зараз важливо? Ще заплатити доведеться.
– Не переймайся, я гроші дам!
Він обіцяв все влаштувати. Тим часом ми живемо всі разом і це якесь жахіття. Настя поводиться зневажливо зі мною. Таке враження, що вона господиня, а не я. Я б давно поїхала геть, та не хочу поступатися. Порадьте, як мені в цій ситуації бути?