Коли мій чоловік, навіть не порадившись зі мною, пішов у військкомат, я була в шоці. Досі не розумію, як можна було так вчинити. Нашій дочці тоді всього рік виповнився. Хіба ж можна було її залишати. Та наостанок він ще й сюрприз мені зробив. Привіз свою неньку.
– Нехай мама з тобою поживе, мені так спокійніше буде, а тобі допомога!
Я тоді не замислювалась, чому він так вирішив. Подумала, що й справді це гарна ідея. Адже допомога не завадить, крім того, морально разом легше буде.
Та щойно Ліза Михайлівна оселилась у мене – життя змінилось. В перший же день вона почала все переробляти в мене на кухні. Я мовчала, думала – нехай розважається. Далі вона за ванну взялась. Потім стала вказувати, як дитину доглядати. Наче до цього я не справлялась. “Ти не правильно купаєш, не в те вдягаєш, не так годуєш…”. Такі речі я чула щодня. Але й це ненайгірше.
Щоразу, коли я хотіла кудись вийти з дому – свекруха виходила і влаштовувала мені справжній допит.
– А куди це ти?
– В магазин.
– Нащо?
– Каву куплю.
– У нас є кава.
– Я іншу хочу.
– Нащо гроші марно витрачати.
– Так хочу.
– А коли ти повернешся?
– Скоро?
– Коли саме?
Коли ж я виходила мені відразу дзвонив чоловік, він вже знав, що я пішла кудись. І так я досить швидко здогадалась, що свою маму він привіз не для того, щоб мені допомагати, а аби шпигувати. Ви не уявляєте, як це дратувало. Я вирішила частіше кудись ходити, з подругами зустрічатись. І врешті свекруха почала зі мною сваритись, а чоловік дзвонив і випитував.
– Куди це ти бігаєш?
– Від твоєї мами тікаю! Чи ти хочеш, щоб вона мене дома під замком тримала? Як ти хочеш, щоб я дома сиділа – скажи мамі, щоб їхала до себе додому!
– Ні в якому разі!
Ми посварилися і мені через це страшенно прикро. Адже чоловіка свого я люблю. Не хочу, щоб він нервував через нас на фронті. Та чому маю все це терпіти? Що мені робити далі? Як бути?