Я давно планувала цю подорож, видивлялась на сайті нижню полицю, адже я вагітна, термін маленький, та з самого початку є загроза викидня. А ми з чоловіком так давно мріяли про дитину. Зараз він на фронті та страшенно переймається, що не може бути поруч.
Тож зі мною вирушила мама. Вона жінка не молода й досить хвора, але одну мене відпустити не могла. Ми навмисно поїхали потягом, адже перевтома, кожен зайвий рух наражає плід на небезпеку.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням –https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Ми їхали чудово, в купе, зайняли свої нижні полиці. Дуже тішились, що самі. А тоді зупинились на 30 хв в одному місті. Мама вийшла на перон. Раптом в купе зайшов дід з якимись торбами. Він відразу зиркнув на мене й сказав:
– Пусти мене на нижню полицю!
– Вибачте, не можу!
– Ти що, не бачиш, що я старий? Як залізу наверх?
– То нащо купували верхнє місце?
– Нижніх вже не було. Тобі що, молодій, важко вилізти? Совість май!
– Я не поступлюся місцем!
– Оце молодь пішла, безсоромна! Зараз весь вагон знатиме, яка ти! Нахаба!
Він голосно кричав, почав мені погрожувати. В проході зібрались люди. Усі почали мене засуджувати. Я не хотіла усім пояснювати чому не поступлюся місцем та й не вважала це за потрібне. Адже я тиждень переносила поїздку, аби придбати саме ці полиці. Коли мама прийшла я вже мало не плакала. Вона викликала провідника, сказала, що напише скаргу. Тут підійшов, якийсь молодий військовий і сказав мені:
– Тобі має бути соромно! Дідо, ходімо, ляжеш на мою полицю!
Мені кортіло крізь землю провалитись. Так прикро було. Словами не передати, яким це стало для мене стресом. Пізно на вечір військовий мовчки прийшов і заліз на верхню полицю.
От скажіть, навіть якби я не була вагітною, чому мала таке терпіти? Чому є люди, котрі собі дозволяють таку поведінку? Як реагувати на це?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!