– Нехай її чоловік подбає про житло! А я хочу старість нормальну мати! – Поведінка тата усіх здивувала

Мій тато ніколи не відрізнявся працездатністю. На відміну від мами. Вона завжди все на собі тягнула. Колись до Італії поїхала, зробила гарний ремонт в нашому будинку. Хата їй від батьків дісталась. Та вона була в поганому стані, без комфортних умов, вбиральні та ванної кімнати. Та за гроші, привезені з Італії вдалося добудувати все, що треба. 

Доки мама в Італії гарувала, батько жив як на курорті. Особливо не перероблявся, на пиво з друзями ходив, в лазню. Єдине, що контролював майстрів, котрі ремонт робили. Ми ж з братом були ще доволі малі, але нас ніхто не доглядав, зростали самі по собі. Згодом ненька купила ще квартиру двокімнатну. Її відразу здали. І лишень потім повернулася.

Я вступила до університету. Та вже на першому курсі закохалася. Руслан дуже розумний та перспективний хлопець, та він із зовсім бідної сім’ї, зростав без мами. До вишу зміг вступити, лише тому, що іспити склав на максимальний бал. Я відразу зрозуміла, що хочу прожити з ним усе своє життя. Прийшла додому і батька сказала:

 – Ми з Русланом побратися хочемо!

  – Він хороший хлопець, буде добрим чоловіком. А ми квартиру вам дамо! – сказала мама.

Та тата від її слів аж перекосило:

 – З якого це дива? Дорослі, щоб одружуватись – то нехай чоловік про житло й подбає! – сказав він.

 – Ти чого? Я для того це житло дітям і купила.

 – А як ми на старість жити будемо. Я не хочу бідувати. А молоді за оренду не платитимуть, як квартиранти.

 – А тебе хто доглядатиме? Думав?

 – Знаю я такі доглядання, забудуть про батьків і все. А ми будемо самі каші їсти, бо за пенсію не проживеш.

 – Послухай, врешті це я купила квартиру, то й мені вирішувати.

 – Чого ж не сину її.

 – Йому залишиться квартира твого тата.

 – З якого це дива.

 – Микола Іванович вже заповіт написав. Ми про все домовилися.

– За моєю спиною. Ну ти й хитра. Як віддаси квартиру – я піду!

Мені так прикро було, що батьки сваряться через мене. Навіть казала мамі, що може нам краще пожити в гуртожитку. Та вона відреагувала категорично.

 – Не заради цього я працювала в Італії. 

Тож вона віддала нам квартиру. А тато сказав, що буде розлучатися й судитися. 

 – Справжня дружина ніколи б так підло з чоловіком не вчинила! – кричав він.

 – А справжній тато ніколи б не став в рідної дитини житло відбирати.

Тато поїхав в село на дачу своїх батьків. Та подав до суду. Він не спілкується ні з ким з нас, лишень діда вмовляє змінити заповіт. Мама ж каже, що зробить усе заради нас. Вже знайшла адвоката, котрий запевняє, що житло залишиться нам. У мене ж скоро весілля, та серце сумом обливається. Невже батька не буде на святі? І що мені робити з цим усім?

 

IrynaS