На старості є багато часу, щоб подумати про своє життя. Чого досяг, що не встиг і які помилки зробив… Найбільше я думаю про головну свою помилку – неправильне виховання дітей.
Ми з дружиною маємо двох донечок – Лілю та Нелю. Нам, чесно кажучи, сина хотілось, але вже як склалось, так і склалось.
Заможними людьми ми не були ніколи, але своїх дітей старались ні в чому не обмежувати. Телефони в них завжди були нові, одяг – ніби як модний. Тільки на відпочинок ми не за кордон їздили, а на дачу до річки.
На грошах ми взагалі старались увагу не акцентувати, вкладали в донечок інші цінності. Своїм прикладом намагались показати, що головне в цьому житті – залишатись людиною, не зраджувати власним принципам.
До підліткового віку ніяких проблем із дівчатами в нас не було: навчались вони на відмінно, до поведінки зауважень не виникало.
Коли Ліля пішла в університет, ми видихнули з полегшенням, лишалось ще тільки Нелю в люди вивести. Аби ж ми тоді знали, чим батьківська любов обернеться!
– Я хочу квартиру, – заявила якось нам Неля. – Двокімнатну.
– Оце ти вже насмішила, доню! Де ж ми тобі її візьмемо? Ти ж знаєш, що немає зайвих грошей, – посміявся я, думаючи, що то все жарти.
– Нічого смішного не бачу. Тані, Богдану, Марині й навіть Дмитру батьки вже купили по квартирі у місті, щоб вони по гуртожитках не тулились. Мені через три роки треба буде теж в університет вступати. То хіба я заслужила жити в тісній кімнаті з тарганами?!
– Що за тон! Сядь і заспокойся. Ми з мамою і так спини гнемо, аби ви собі ні в чому не відмовляли, то ти ще й коники мені свої видавати будеш?! Сестра твоя в гуртожитку живе – і нічого! Жива, здорова. І з тобою нічого не трапиться.
– Бо вона невдаха! І ви всі невдахи! Ненавиджу вас усіх, мені за вас соромно. У всіх батьки багаті, дбають про своїх дітей, а ви як нездари від зарплати до зарплати живете. Та я ж навіть за кордоном ще не була! Краще б ви мене взагалі не народжували!
З того дня минуло так багато днів, що я вже і внуків дорослих бавлю. Але як же воно і досі мені болить… І от уже скільки років я дійсно почуваюсь невдахою, хоч ми й по квартирі донькам придбали, і зараз фінансово їм допомагаємо…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!