Нещодавно натрапила на оголошення своєї сусідки. Старенька писала, що загубила гроші, але коли я зайшла до неї, то була неабияк здивована

Зазвичай із роботи я повертаюся доволі пізно. Того разу змогла відпроситися трохи раніше, бо мала багато справ вдома. Надворі ще було доволі світло, що неабияк мене дивувало. Я ж звикла повертатися, коли довкола вже смеркає. Підходжу до під’їзду й завмираю біля входу. Помічаю написане від руки оголошення.

“Дорогі сусіди із 3 під’їзду будинку 48, сьогодні зранку біля під’їзду я загубила 200 грн. Прошу тих, хто їх знайде, занести кошти в 20 квартиру”.

Напевне, це Дарина Іванівна – подумала я. Крім неї більше ніхто не міг жити у 20 квартирі. Мені аж шкода жінки стало. 

Чоловіка пані Дарини не стало дуже багато років тому. Ще я маленька тоді була і мої батьки жили тут. Діти пенсіонерки роз’їхалися. Я навіть ніколи не бачила, щоб вони до матері або вже й до бабусі в гості приходили. Сама ж старенька усе життя пропрацювала вихователем у місцевому дитячому садку. Сьогодні ж існує завдяки одній скупенькій пенсії.

До слова, жіночка вона вже дуже стара. Їй під 80 скоро. Хоча сил та жвавості у неї, хоч відбавляй. У нашому домі всі поважали та любили Дарину Іванівну. 

Словом, мені аж захотілося допомогти пенсіонерці.

Зрештою, 200 гривень для мене – не такі вже й великі гроші. Я витягла із сумки гаманець, зазирнула всередину, знайшла там потрібну купюру і попрямувала в гості до сусідки. 

Постукала у двері, завмерла. Чекаю. 

Двері відчинилися і без зайвих слів, після одного тільки привітання простягнула гроші старенькій. 

– Заховай, дитино, ти що. Гроші я знайшла у пальті.  Ти вже шоста, хто їх “знаходить”. Та й оголошення не я писала, а Софія з 4 поверху, бо я їй у дворі ще зранку нажалілася.

– Ну і що, візьміть. Вам знадобляться.

– У мене є гроші, не переживай. Ховай їх у свою кишеню і заходь на чай.

Доки ми з Дариною Іванівною чаювали, до неї постукали ще декілька сусідів із грошима в руках. От народ щедрий!  

Перед тим, як піти додому, я все ж таки залишила гроші жіночці. Однак так, щоб вона їх не бачила. Сунула в кишеню пальта, яке було просто біля виходу. 

– Ти, будь ласка, зніми оголошення. А то ця піша проща до моєї квартири ніколи не скінчиться.

Зранку на дверях під’їзду з’явилося нове оголошення.

«Дорогі сусіди, дуже дякую за допомогу. Усіх запрошую до мене на пиріг з чаєм. Галина Іванівна».

Як вам історія?

Які емоції вона у вас викликала?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector