Моя історія зовсім не про те, яка у мене погана свекруха. Навпаки, ця жінка стала мені другою мамою. Їй я завдячую усім, що маю зараз, бо Віра Йосипівна постійно готова прийти на допомогу. Як-то кажуть: останню сорочку із себе зняти. Нічого для нас не шкодує.
І ось нещодавно я святкувала своє 25-річчя. Чоловікова мама принесла золоті сережки. Я навіть не очікувала такої щедрості з її боку. Зате рідні батьки вручили всього 500 гривень. І справа тут навіть не у фінансах. Річ в іншому.
І до одруження мої мама з татом не звертали на мене особливої уваги. У них ніби були інші клопоти, важливіші за рідну дитину. А після весілля я для них взагалі припинила існувати. Вони рідко телефонують, майже не цікавляться, як мої справи, а про допомогу взагалі мовчу.
Чого не скажеш про свекрів. Вони постійно поруч і готові підсобити. Це неабияк допомогло мені під час декрету, коли мені було важко з першим дитям. До слова, я навіть живу у квартирі, подарованій батьками мого обранця. Але і їм це все не дається легко. Ці люди важко працюють, тож і допомагати нам це просто додаткові витрати. Але ті не жаліються.
– Хіба ми не знаємо, як важко молодим зараз живеться? Самі колись такими були, тому хочемо, щоб ви такого не зазнали, – каже свекруха. – Ось вам і дах над головою, щоб не поневірялися світом, і з роботою поможемо – головне кажіть, що треба, а там разом подумаємо. Доки ми з батьком працюємо, будемо вам допомагати.
Моїх батьків про таке годі й просити. Вони живуть собі удвох у великій трикімнатній квартирі, що в центрі міста, а про нас навіть не згадують. Мовляв, прийшов час робити на себе, а не на дітей. Ну ми, то таке… Але ж у них онук росте, а другий скоро народиться. Старшому вже майже рік, а бачився він з дідусем та бабусею всього раз. Моїм батькам навіть не кортить дізнатися, як він там.
До того ж рідні знають, що я зараз у декреті. З грошима у нас скрутно. Слід готуватися до наступних пологів, а в побуті завжди знаходяться додаткові витрати. Могли б допомогти хоча б трохи. Бодай у борг дати. Але ті аргументують все тим, що собі нажили все самотужки, отже і ми повинні дійти до цього власними силами. Це добре, тільки-от де взяти ці сили я й гадки не маю.
Я гадаю, що колись було куди простіше. Кожного забезпечували робочим місцем, зарплату видавали вчасно, квартири давали. А зараз що? Зараз справді все самотужки робити треба. Чоловік працює на двох роботах, я досі підпрацьовувала на фабриці. Утримувати сім’ю зараз не так легко. Грошей вистачає тільки на найнеобхідніше. Тож, якби не квартира свекрів, навіть не знаю, де б ми зараз були.
А Віра Йосипівна – не жінка, а справжній скарб. Вона дуже щедра, доброзичлива, позитивна. Онука дуже любить, з нетерпінням чекає другого. Я така вдячна своїй свекрусі за все, що й словами не передати.
Чоловікові батьки в селі живуть. Ось постійно нам звідти везуть свіжі овочі та фрукти. це саме те, що треба мені і моїм діткам. Але найбільше мене дивує, що навіть допомагаючи, свекри не втручаються у наше з коханим життя. Мовляв, ви – дорослі люди, тож самі розберетеся.
Хотіла б я, щоб і мої рідні батьки були такими ж.
Часом мені навіть незручно, що стільки обов’язків лягає на плечі моїх свекрів. Було б простіше, якби й моя мама або тато заглиблювалися у моє життя, але, на жаль, поки що все по-іншому. А далі буде видно.
Як дівчині налагодити стосунки з батьками?
Чи не варто?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!