Нас в сім’ї було двоє – я та мій брат Сергій. Батьки нам дали добру освіту та, як то кажуть, вивели у люди.
Я з чоловіком жили у своєму будинку, його нам придбали свекри. Брат на той час був шанованою людиною, головою колгоспу.
Він одружився і у них з Олею народився син Андрій. Сергій з дружиною нічого для сина не шкодували. Дали йому гідну освіту, допомогли купити квартиру.
Андрій тепер жив у місті та мав гарну роботу, почав допомагати батькам. Згодом і сам одружився.
Коли Сергій вийшов на пенсію, вони з Олею теж не бідували, бо мали певні заощадження та тримали господарку. Брат із зовицею жили добре, ніхто не чув, щоб вони сварились.
Чорна смуга в житті брата почалась, коли занедужала Оля. Що не робили, та допомогти їй не змогли. Вона швидко пішла в інший світ. Тоді Сергій загорював. Він далі жив сам, але раду собі давав. Андрій іноді навідував батька.
Згодом у Сергія почались проблеми з ногами, він не міг тепер жити без постійного нагляду і допомоги, тож Андрій забрав його до себе.
Дружина племінника, Таня, не дуже тому раділа. Вона відверто була проти, щоб свекор із ними жив.
З братом ми не бачились уже років зо два. Тому, коли приїхала, то не впізнала Сергія. З кремезного здорового чоловіка лишилась, хіба тінь. Братова невістка була дуже незадоволена моїм візитом.
Коли ми з Сергієм лишились на одинці, він пожалівся мені, що невістка буквально його виживає з квартири. Говорить, що він їй набрид, одяг його не пере та може і їсти не дати.
– Син мене захищає, але йому це не дуже вдається – каже Сергій.
Порадьте, що робити. Мені шкода брата, що з нього так знущається невістка. Але й до себе забрати не можу, бо з нами живе ще донька з сім’єю. Як вчинити?