Моя невістка Олена вже у зрілому віці, їй 32. Вона вже встигла розлучитися. Казала, що вони з колишнім не змогли прижитися, побутові справи й рутина довела.
А тепер вона вийшла заміж за мого сина Женю, маючи гарну роботу і розуміння, що шлюб це не лише квіти та цукерки. А ще в Олени дві квартири. На першу вона сама назбирала, а друга маленька перейшла їй у спадок від діда.
До одруження я зі своїми синами проживала у квартирі, ми паралельно будувалися. А коли старший син пішов в зяті ми з Женею переїхати в наш особняк. Біля будинку постійно треба щось робити, приділяти час та гроші.
Тож Женя десь у той період і познайомився з Оленою. Вона хоч і не планувала нові стосунки, але зрозуміла, що з моїм сином як у надійних люблячих руках і впустила його у своє життя.
Вони не хотіли гучного весілля, але таки розписалися і запросили в ресторан найближчих родичів. Син переїхав жити до невістки. Пізніше нас окрилила чудова новина. Оленка чекала дитину.
Тож невістка більше берегла своє здоров’я. Менше працювала, а другу квартиру здала в оренду, щоб якась копійка капала.
Ну, а мені було цікаво як молоді живуть. Я їздила до них в гості практично щотижня.
– Ой, діти, ви б знали, як одній непросто в тій хаті. А скільки роботи біля неї! І помогти нема кому! – якось не втрималась я.
– Ти ж навіть не дзвонила, щоб ми помогли! – відізвався син.
– Я так подумала. Може б ви до мене перебралися? Самі зважте: свіже повітря, природа, своя грядка і для дитини велике подвір’я! Заодно разом будемо давати раду в будинку!
– Мамо! – різко почала Олена. – Ми подумаємо, але скоріш за все це не для мене точно! Я звикла до квартири, до міста. Тут поруч лікарня, супермаркет, школи раннього розвитку! Тут дитині більше користі. А домашні огірки ми можемо купляти на ринку.
– А як мені стане погано, то хто про мене подбає? Вам настільки байдуже на матір? Вам мене зовсім не шкода?
– Але ви не перебільшуйте! Ви маєте дуже гарний вигляд! Тим більше ми живемо недалеко один від одного, тому зможемо приїжджати! – продовжила невістка. – Ще ви можете продати той будинок і купити собі квартиру десь біля нас. Так і витрат менше буде, а сил – більше.
– А я не згідна! Навіщо ми роками вкладалися в будинок, щоб зараз його продати? Ми його робили під себе! Хто ж знав, що нікому крім мене до нього не буде діла. Прикро, що мене ніхто не розуміє!
Як я не намагалась, але переконати невістку мені не вдавалось. Тоді син запропонував мені зібрати деякі речі і сказав, що все вирішить.
Ми поїхали з усім до Олени. Син з порогу сказав, щоб варто уступити мені ту другу маленьку квартиру, на що Олена відреагувала негативно.
– Чому я повинна займатися вашими квартирними питаннями? У вас є двоє дорослих синів і будинок за містом! Навіщо вам моя квартира? Я не розумію!
– Але, кохана, ми ж тепер одна сім’я! Чи ти забула? Тим більше ти й так не користуєшся тією квартирою і не продаєш! А особняк буде нам, як дача!
– Я проти. А вам, Валентино Степанівно, краще повернутися з усіма цими сумками до себе додому. – заявила невістка і пішла в кімнату.
Я поїхала назад. Потім син розповів, що вони ще довго сперечалися через це. Олені навіть погано стало від нервів.
А я й досі не розумію, що такого страшного сталося? Я ж справді багато грошей витрачаю на будинок! Їй шкода мені квартиру уступити? Я ж буду з дитиною допомагати!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!