Микола – мій єдиний син. Більше нам з чоловіком Бог не дав. Саме тому ми дуже старалися, аби дати йому найкраще дитинство. Він мав все, гарний одяг, ходив на різні гуртки. Навчався син не дуже старанно, та ми його ніколи не примушували, все ж це не головне.
Після школи син пішов навчатися в технікум. До інституту вступити не зміг. Врешті здобув освіту зварювальника. Та все ніяк роботу знайти не міг. Тоді чоловік знайшов для нього місце на заводі. Аби хоч якийсь заробіток мав.
Коли Микола зустрів Антоніну, я думала, що все нарешті налагодиться. Він щиро закохався, я сподівалась, що для неї старатиметься. Через рік молоді побралися. Свати дозволили їм жити в квартирі Тоніної бабусі. Щоправда, документи не переоформили.
Спочатку все було в молодих добре, народився в нас онук. Невістка так старалася. А от Коля – не дуже. Він й далі працював на заводі, хоча там копійки платили. А вдома зовсім не допомагав. Якось мені подзвонила сваха з претензіями:
– Ну, поговоріть вже з вашим сином. Якби ж хоч заробляв, а так який з нього сенс?
– Знаєте, а й гірші трапляються. Микола не п’є, ніде не вештається все ж!
Що ви думаєте, я синові натякала, що треба щось змінювати. Він наче й послухав. А тоді Тоня сказала, що знову вагітна. Я зітхнула з полегшенням, адже подумала, що вже його не покине. Та коли молодшому онукові виповнився рік, невістка прийшла до мене в сльозах.
– Що сталось, доню!
– Я все думала, куди він гроші діває. Ми ж ледве виживаємо, я постійно в батьків прошу. А тут подивилась в його телефон…
– І що? Невже коханку має!
– Та краще б коханку! Він грає в казино!
– Ой, ти мене вже налякала. Та це не страшно. Мій тато в карти грав, навіть раз трактора програв, та потім покинув те. А знаєш як – мама з ним поговорила серйозно, пригрозила! От і ти так зроби. Знаєш, в шлюбі ж всіляке трапляється. Як то кажуть, і в горі, і в радості!
Вона пішла додому і все наче налагодилось. Згодом почалась війна і якось було не до того. Молоді жили, як раніше. А тоді син якось прийшов до мене й повідомив:
– Я мушу звільнитися, бо інакше на війну відправлять!
– За що ж житимеш?
– Шукатиму замовлення, багато хто так навіть більше заробляє.
Минуло кілька місяців, не вдавалось синові знайти замовлення. А якось Тоня подзвонила і сказала:
– Я вирішила дітей до Польщі забрати. Там безпечніше.
Вона поїхала, та всього через пів року сказала, що хоче розлучення. Це стало шоком для усіх. Свекри відразу ж Миколу з квартири вигнали, він до мене повернувся. І ось тепер сидить цілісінькими днями без діла, лиш їсть відрами і пиво пє. Я думала, що зможу повернути невістку, дзвонила їй, вмовляла. Та вона спокійно сказала:
– Нізащо, ледве я здихалась вашого трутня! Тримайте собі!
– Але ж кому ти будеш з двома дітьми потрібна?
– Я вже потрібна! Не переймайтеся.
Тоді я зрозуміла, нащо вона до Європи їхала і чим там займалась. От тепер вір українським жінкам. Та я не знаю, як далі бути. Що із сином робити? Я так довго не витримаю!