У мене є невістка Софія. Вона час від часу їздить в Рим на заробітки, бо там живе її мама, Василина Михайлівна. Адже вона з моїм сином живе досить скромно в Україні.
Матвій має дві роботи – вдень таксує, ввечері через сутку чергує охоронцем на складі. Мають невеличку, двокімнатну квартирку. Онучка вже доросла, навчається в іншому місті.
Знаєте, я би і сама поїхала на заробітки, аби дітям гроші якісь заробити. Бо всі мої колежанки та сусідки та робили, то у Польщу поїдуть, то в Португалію чи в Німеччину. Однак, за станом здоров’я ніяк не могла виїхати. У мене хворі суглоби, самі розумієте, як то важко працювати. Того навіть на пенсію завчасно вийшла.
І от моя молодша донька Вікторія вдало вийшла заміж. Познайомилася з Олексієм ще на 1 курсі, разом навчалися в групі. Позустрічалися пару років, а десь після закінчення університету зіграли весілля.
Свати дуже заможні люди, мають свій бізнес – продають м’ясо та ковбаси по всій області. Тому вони самі оплатили молодятам весілля (а воно було ого-го яке розкішне), купили двоповерховий будинок та машину. Віка тричі на рік їздить відпочивати на море з дітками.
Знаєте, я щиро раділа за свою доньку, що їй так вдалося вирватися в люди. Однак, от наче після весілля вона геть родини зреклася. Приїздить раз на тиждень, завезе онуків на годинку-другу, аби зі мною погралися. Її взагалі не цікавлять наші проблеми з грішми. От я декілька місяців тому ледь не злягла, поїхала в санаторій на оздоровлення. А Віка тільки зателефонувала та сухо побажала “швидкого одужання”.
Добре, що Софія та Матвій були поруч, приїздили ледь не щодня, аби мене провідати. Ще й привозили гостинці смачні.
Скоро у мене має бути день народження, 70 років. Хотіла скромно відсвяткувати, запросити тільки дітей та онуків. Але квартира у мене старенька, ремонт ще у 2003 робила. Соромно якось садити їх за стіл, який хитається… Крісла скриплять, диван вже просів. Та і загалом, мені би пасувало хоча б привезти якісь нові меблі та сантехніку. Тільки куди мені з пенсією ремонти робити?
Декілька днів тому до мене приїхала донька на чай. От я поділилася з нею такою проблемою:
– Мамо, і що? Та є люди, які набагато гірше за тебе живуть. І не жаліються.
– Я розумію, донечко. Але у мене вже кран зламався, ніжки під столом так хитаються, наче він от-от впаде.
– Ну не знаю, підклади книгу чи якусь газетку, аби не заважало.
Я не думала, що донька аж так відреагує на звичайне прохання. Але не стала сваритися, зібрала для онуків солодощі та тортик, який спеціально для них і приготувала. Віка подякувала та швидко поїхала додому.
А вчора до мене у гості приїхала Софія та Матвій. Невістка минулого тижня повернулася додому на зиму, бо сезон в Римі закінчився. Я накрила скромний стіл, зварила борщику та вареників.
– Мамо, та присядь, ми маємо тобі дещо сказати.
– Що таке, сину? Щось погане трапилося?
– Ні. Ось, тримайте, – посміхнулася Софія та поставила на стіл 3 тисячі євро.
– Господи, діти, ви що?
– Мамо, то для вас гроші, не відмовляйтеся. Зробіть гарний ремонт вдома. Матвій вже за бригаду домовився, завтра приїдуть стару підлогу знімати. Поживете у нас, поки ремонт не закінчиться.
Я аж розплакалася, почала обіймати та цілувати Софію. Як виявилося, декілька днів тому Віка зателефонувала до Матвія та почала скаржитися на мене за той злощасний ремонт. Ну і син з невісткою вирішили мені самі допомогти.
Певно, я ще так ніколи не плакала. У мене аж руки тремтіли, коли тримала ці 3 тисячі євро. Софійка просто золота жінка. Помітила, що вона в тому Римі геть схудла, талія, як та ниточка. Ще й постійно передає мені якісь продукти, гостинці, одяг чи косметику.
Знаєте, я розумію, що не можна так казати про рідну дитину…Але от Софійку я люблю більше, ніж Вікторію. І тут вже справа не у тих грошах, а в доброті та людяності….
Дякую Богові щоранку та щовечора за те, що послав мені таку гарну невісточку. Софійка обіцяла мені допомогти з ремонтом.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!