Мій син Ігор живе у Києві. Після навчання він вирішив підкорити столицю, там і залишився, одружився, має сина. Ми з Миколою живемо в іншій області, тож з невісткою Зоряною бачимось рідко. Їздили у гості всього кілька разів: то до онука на день народження, то на обстеження до столичних лікарів.
Враження, яке на мене справила столиця, було дуже негативним. Я не звикла до міського шуму і більше люблю сільську обстановку. Діти також іноді приїжджають до нас на свята і ми їх щедро пригощаємо.
Та цього року невістка святкувала своє 40-річчя у ресторані, запросила і нас. Ми заздалегідь підготувалися до свята, навіть з’їздили у райцентр, щоб поміняти долари, бо Ігор сказав, що краще дарувати гроші у конвертах. На гостині було людей з 15, крім сватів, ми нікого не знали.
Подарунки дарували якимось дивним способом: збоку стояв окремий столик, де власне складали конверти та інші подарунки. Але здивувало нас те, що за столом майже не було що їсти! Ніяких голубців, холодцю, олів’є чи навіть звичайної картоплі.
Замість того на столі стояли суші, салати з водоростей і морепродуктів, креветки, червона риба, шашлички з мідій та багато іншого. Вони на десерт навіть торту подали, а їли якісь дивні десерти в стаканчиках. І каву пили таку міцну з маленьких чашок. Ми з чоловіком замовили собі чаю.
З напоїв тут були лише коктейлі, навіть соки були дуже дивних смаків – лише ананасові та грейпфрутові. Жодного вина, шампанського чи навіть звичайної горілки на святі не було.
Мені відверто не сподобався такий прийом невістки, бо на її святі нам з чоловіком просто не було що робити. Тож після такої забави я підійшла до столика з подарунками і мовчки забрала свій конверт. Не знаю, чи Зоряна щось помітила, але мені було все одно. Ці гроші ми дуже важко відкладали, у нас вдома і вікна треба поміняти, і машину Миколі слід завезти в ремонт.
– За такий день народження навіть не варто платити! – сказала я Миколі.
І він був зі мною абсолютно згоден. От у нас у селі будь-яка гостина завжди проходить на найвищому рівні і ніхто не залишається голодним. А як у вас?