Я вже 15 років як вдова. Чоловіка Ореста не стало через проблеми з серцем. Він останні роки дуже важко дихав, часто не мав сили навіть з ліжка піднятися чи телефон взяти в руки. Я біля нього постійно ходила, годувала, доглядала.
А зараз на пенсії. Добре, що є город, можу зробити запаси на зиму в сараї. Щедро вродили кабачки, помідори, огірки. Тримаю одну корівку та кізоньку, сама роблю сметану та молоко. Мед сусід приносить, у нього своя пасіка.
Загалом, якби не город, то я би пропала. Пенсія мізерна, все економлю. Деякі речі я зашиваю, цієї зими спала в курточці та під двома ковдрами, аби не замерзнути. Ще й свічки розставляла у кожній кімнаті, аби було світло. Без Божої ласки я б, певно, не пережила ті заморозки.
От сумно..Сумно і гірко на душі. Адже рідні діти геть про мене забули. Світлана, Софія та Степан приїжджають вкрай рідко, хіба на свята. Так, чисто зайшли на 10 хвилин, посиділи, онуків забрали та поїхали. А коли я зателефоную просто, аби поговорити, розпитати, як їх життя молоде – то все нема часу. Навіть на хвильку, аби голос їх почути.
Якось раз попросила Світлану привезти мені продукти з міста. Вона нехотячи, але погодилася. Взяла мені найдешевші макарони та рис, пару шоколадок та масло. І все. Сама потім їхала в магазин на велосипеді, аби докупити решту продуктів.
Думаєте, мої діти бідні, як ті церковні миші? Ні, ні капельки. Доньки вдало вийшли заміж, їх чоловіки якісь бізнесмени. А син Степан сам відкрив своє СТО, займається ремонтом великих машин.
Діти живуть, як у Бога за пазухою. Квартири, машини, відпочинки закордоном. Старший онук взагалі навчається у Польщі, Степан вибрав йому найдорожчий університет у Варшаві та ще квартиру орендує. Звісно, вони одягаються у якісь брендові речі, про базар чи секонд-хенди і мови нема.
Тиждень тому зателефонувала до сина. Так, просто, хотіла поговорити, поки з магазину сільського йшла:
– Ой, Степане, так важко. Оті новини читаю. А курс долара такий, що страшно уявити.
– Мамо, а нам зараз теж не легко, клієнтів взагалі нема. Але треба працювати. Передам онукам від тебе вітання.
І вчора до мене приїхала наша поштарка, Зіна. Жіночка така молода їй десь 40:
– А твоя невістка зараз на сонечку гріється. Такі гарні фотографії.
– Зінко, а ти точно про мою невістку Олену кажеш?
– Так, он, дивися, зараз у Фейсбуці покажу.
Зінка знайшла фотографії Олени. Вони всі (крім Степана) полетіли у Болгарію на відпочинок. Дівчина красувалася на пляжі, у барі фотографувалася.
– То дуже дорогий готель. Он, дивися, 5 зірок! Певно, страшні гроші коштує.
Мені після такого стало дуже сумно і гірко на душі. Поки я на останню тисячку живу, син для жінки та дітей путівки купує. Нікому нема діла до старої матері. Бодай би хтось раз зателефонував першим до мене, поцікавився, як справи, як здоров’я…
Чому діти відвернулися від своєї матері? Які емоції у Вас викликала ця історія?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!