Я народила та виховала трьох діток – Олена, Яна та Михайло. Зараз вони вже виросли та кожен пішов своєю дорогою.
Олена вже декілька років живе та працює в Польщі з чоловіком. Яна переїхала до Києва, там одружилася та виховує діточок. А ось синочок Михайло досить довго тримався нашої хати. То батькові щось біля хати допоможе, мені з городу бур’яни поносить.
У нас дуже велика господарка – 2 корови, 2 коні, свинки молочні, кролики, кізоньки, кури та гуси. Ви ж розумієте, що в селі завжди була робота. Я ще й заробляла на цьому. Возила в місто всю молочку, а чоловік за гроші допомагав сусідам на городі. Адже наші коні сильні та можна ними довго поле орати.
На зиму ми завжди робили багато запасів. Коптили м’ясо, закривали консерви та банки, що аж місця в льосі не було.
І от декілька років тому наш Михайло вженився. Невістку звати Аліна, з сусіднього села. Її родина дуже заможна, батько має автосервіс та ремонтує всі машини в районі. До нього ще часто люди з міста приїжджають.
Та і хата велика, на 2 поверхи, садочок з місцем для мангала, басейн надувний. Ще й всюди такі квіти, деревця. Ну, зроблено зі смаком та розкішшю.
Я щиро сподівалася, що після весілля Аліна піде до нас у невістки. Адже ми з чоловіком удвох точно господарку не втримаємо, потрібні молоді помічники. Однак, у сина та Аліни були інші плани. Вони приїхали та почали збирати всі речі.
– Михасю, а ви куди? Ми вам вже он кімнату прибрали, постіль застелили.
– Мамо, ми будемо жити у батьків Аліни. Так краще.
– Михасю, ти що? А ми? А хто нам допоможе курочок, свиней..
– Слухайте, ну ми вам нормально пояснили. Ви хочете, аби я в цій багнюці руки мастила? Тут все смердить від господарки. Якщо вам так важко, то продайте одного коня чи корову. Що за мода – проблеми на рівному місці вигадувати?
Аліна буквально мені хамила, а син їй навіть рота не прикрив. Тільки збирав одяг у сумку. І деякі меблі ще й перевіз.
І от після того син взагалі віддалився від родини. Весь час приділяє тестеві, ремонтує з ним машини. Онуки вже появилися, але я бачуся з ними тільки на свята, бо Аліна заборонила. От коли Яна у гості приїздить, то її чоловік і дрова нарубає, картоплю збере дах перекриє. Ми ще інколи просимо сусідів за гроші допомогти.
Раз я зателефонувала до Михайла, хотіла з ним поїхати на пай, картоплю зібрати. Він щось нітився, відкладав справи на потім. А через 5 хвилин вже невістка вирвала слухавку з претензіями:
– А ви до нас тільки дзвоните, коли допомагати треба? Город, кури, свині. Хоча б раз могли нам дати ту нещасну банку компоту чи сала. Ні, все Яні та Олені пересилаєте. Навіть онукам нічого не даруєте.
– Ти ж сама дітей сюди не пускаєш до мене.
– І правильно роблю. У вас пес скажений, кози та коні гуляють по дворі. Не дай Боже, вони ще дітей малих зачеплять. Хто буде за то потім відповідати?
Але я не розумію претензій Аліни. Сама дітей не хоче привозити у гості, але нарікає, що то я погана бабуся.
Гірко з тої ситуації. Так виходить, що з Яною та Аліною я бачуся набагато частіше. Хоча он Михайло живе в сусідньому селі. Їх діти мене навіть бабусею не називають, бо досі сприймають, як якусь чужу тьотю.
Як мені навернути сина в родину? Про мене та рідного батька геть забув. Ну хто про нас потурбується на старості років? Я ж його народила, життя подарувала…
Що Ви можете порадити нашій читачці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!