Учора їхала додому в метро і випадково підслухала одну розмову. Двоє чоловіків дуже активно обговорювали, що ж чекає жінку після 50, якщо в неї нема пари на старість. Версії в них були різні: і про щастя, і про самотність, і про пошуки себе… Але ж звідки їм знати, що ми, жінки, відчуваємо в таких випадках насправді?
Я багато років працюю в салоні краси, роблю жінкам хороший манікюр. А, як-то кажуть, ніхто не знає про тебе більше ніж людина, якій ти довіряєш свої руки.
Наслухалась я за час своєї роботи багато чого. Приходили до мене дами, яким ще тільки доходило до сорока. Багато з них були або в процесі розлучення, або вже розлучені. Знаєте, вони завжди були такими щасливими! Вони наче заново розквітали, заново починали свій життєвий шлях!
– А що мені з того чоловіка? Немає то й немає. Я нарешті для себе жити почну. А то бігаєш навколо нього, наче те цуценя, а віддачі – нуль! То за чим мені плакати? Самотності я не боюсь. У мене скільки планів на майбутнє, що сумувати просто немає коли! – розповідала якось клієнтка.
– Ой, яка ж це все ж правда! – підтримувала її інша. – Боятися самотності – то така дурня! Як жінка, у якої триста хобі і сто подруг, може бути самотньою? Розлучення – ще один день народження. Я теж думаю, що все в мене в майбутньому буде добре.
Слухала я все це і вірила, що без чоловіка жінка здатна на все. Бо ж не один такий відгук отримала!
А потім я почала говорити про це з жіночками, яким вже трохи за 50. У них, скажу відверто, трохи інші погляди на цю ситуацію.
– Знаєш, приходжу додому після свого спортзалу, а у квартирі так тихо, що аж голова обертом йде. І я ж думала, що таке мене ніколи не застане… Спеціально записалась на всі гуртки, які знайшла. Наче школярка. Але ж хіба воно помагає? Поки між людей ходиш цілий день, то наче воно й нічого. А як тільки вертаєшся туди, де тебе ніхто не жде… Ну хоч на стіну лізь, їй Богу!
– Еге, так воно і є… – казала мені Люба, яка в 57 втратила чоловіка. – Думаєш, що нічого страшного у твоєму житті не стається. А потім приходить час і сидиш ти то з котами, то із собаками в себе вдома. Аби тільки не на самоті. А недавно почала я ловити себе на думці, що до перехожих з розмовами чіпляюсь. То, скажи мені, хіба ж то не самотність? Не такої я собі хотіла старості…
Довго я не могла зрозуміти, що ж таке та самотність насправді. Та й чи треба її боятися? А потім знайшла дуже хорошу цитату щодо цього:
“Коли довго дивишся на море – починаєш сумувати за людьми. Коли довго дивишся на людей – сумуєш за морем”.
Як ви думаєте: самотність – це страшно чи корисно?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!