– Дівчино, я ж випадково поламав вашу парасольку! – намагався переконати незнайомець, йдучи слідом за Танею.
Холодні краплі падали їй на голову, а сховатися було ніде. Пальто вже стало зовсім мокрим. Тетяна саме виходила з метро, коли трапився цей нещасний випадок. Вона саме хотіла розпустити парасольку, але раптово відчинені двері зламали її.
– Годі вибачатися! Я все зрозуміла і не тримаю на вас зла, – відказала дівчина юнакові.
– Я все одно почуваю себе винним. Можна пригостити вас чашкою кави, щоб реабілітуватися? – запропонував той.
– Ні, у мене немає часу.
– Тоді я пропоную зустрітися в п’ятницю у кафе через дорогу, – наполягав хлопець.
– Гаразд, – зрештою погодилася Таня.
– Скажіть свій номер телефону.
Дівчина неохоче продиктувала потрібні цифри, як раптом її мобілка задзвонила.
– А це мій контакт. Мене, до речі, Віталієм звати. До зустрічі, – усміхнувся він і пішов геть.
Таня ще кілька хвилин розгублено дивилася йому вслід, а потім додала номер у телефонну книгу під назвою “непорозуміння з парасолькою”. До кінця тижня вона більше не згадувала про цей інцидент, але в четвер до неї зателефонували.
– Доню, телефон! – гукнула мама.
– Я не можу відповісти, – сказала та. – Хто там?
– Якесь “непорозуміння”… – здивувалася та.
Дівчина кілька разів вибила, але Віталій продовжував дзвонити й писати. Вона не витримала і відповіла, що прийде туди, де вони домовлялися зустрітися.
– Наполегливий хлопчина, – підколював батько.
Наступного дня Таня прийшла в кафе. Віталій вже чекав її за столом.
– Що ти будеш? Бо я дуже зголоднів, – сказав юнак.
Дівчина подумки оцінила, скільки у неї з собою грошей, а тоді вирішила замовити тістечко.
Розмова не ладналася. Тані було скучно. Вона не мала про що говорити з Віталієм, тому після випитої кави одразу запропонувала покликати офіціанта з рахунком.
– Я заплачу, – одразу сказав Віталій.
Він почав витягати картку, але виявилося, що термінал не працює. Йому стало ніяково.
– Можливо, поблизу є банк? Я зараз знімаю гроші і повернуся.
Однак до цього часу встигла підійти адміністраторка з іншим терміналом. Віталій провів карточкою, але у відповідь почув:
– У вас недостатньо грошей на рахунку.
Юнак аж почервонів від незручності цієї ситуації. Я витягла гаманець та розрахувалася.
– Я тобі все поверну, – почав запевняти хлопець.
Та вона навіть не хотіла його слухати, але Віталій наполіг відвести супутницю додому. Вдома дівчина ще довго відходила від цього побачення.
Наступного дня під її вікнами хтось голосно кричав:
– Таню! Таню!
– Доню, це тебе? – запитав батько.
– Чого б це? – здивувалася Тетяна й виглянула у вікно.
– Мабуть, твоє “непорозуміння”, – припустила матір.
– Так… – зітхнула дівчина.
– Наполегливий, кажу ж, – знову підколов тато.
– Доню, вийди і поговори з ним, адже всі сусіди дивляться, – порадила мама.
Таня спустилася на вулицю. Віталій одразу ж вручив їй пакет з новою парасолькою та гроші за вчорашню вечерю.
– Це тобі, – сказав він. – Я не знаю, як ще загладити свою вину.
Дівчина спочатку відмовлялася від подарунків, але все ж прийняла їх.
– А це твої батьки там дивляться у вікно? – раптом запитав хлопець.
Вона озирнулася й ствердно кивнула. Віталій почав привітна махати їм.
– Який приємний молодий чоловік, – сказала дружина чоловікові. – От побачиш, вони ще з Танею одружаться. Я бачила, як вона вчора усміхалася, коли він всоте дзвонив до неї.
Мама не помилилася. Через три роки Віталій з Танею побралися, а згодом у їхній щасливій сім’ї народилися маленькі дітки. Виявляється, що перше враження може бути оманливим.
А як ви вважаєте, чи варто судити людину, посилаючись на перше враження?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!