Я щаслива дружина, з чоловіком проживаємо разом вже 5 років тому в цивільному шлюбі, але діток так і не має, у мене проблеми зі здоров’ям, але ми стараємося і тут одного дня…
Ми запланували собі, що через пів року зробимо гучне весілля, а потім знову поговоримо про дітей. Ми ніколи не оберігалися, та і я не звертала уваги на затримку. Згодом я стала гіперактивною плаксою. Чоловік помітив це і запропонував зробити тест. Я була впевнена, що точно не можу бути вагітною, бо мала проблеми з гормонами, та й до цього випадку зробила вже незліченну кількість таких тестів. Чоловік пішов в аптеку і купив ще один тест.
Ви не повірите – я вагітна! Остаточно переконатися у цьому мені допомогло УЗД, коли я побачила крихітну дитинку та її сердечко. Я одразу ж розплакалася. Лікар розводив руками з приводу гормонів, сказала, що таких випадків буває багато. Здала аналізи та виявилося, що мої гормони встали на межу норми. Через декілька днів, коли емоції пройшли, я згадала, що ми не одружені.
А термін вже був 10 тижнів. На дворі була зима, а в таку пору року я весілля не хотіла. Поговоривши з чоловіком, вирішили, що весілля відсвяткуємо у травні. Буду вже з животиком, але до пологів далеко. Я собі завжди уявляла, що фотографії вагітної нареченої виходять дуже зворушливі.
Вагітність була спокійною й протікала добре. Ми дізналися, що у нас буде дівчинка. Паралельно готувалися до весілля, купила розкішну сукню. Записалася на йогу для вагітних та й чоловік у всьому допомагав мені. Час пролетів швидко, настав день весілля. Я виглядала неймовірно, ніби з якоїсь казки. Коли мене побачив мій чоловік, то одразу розплакався. І ось стоїмо ми в РАГСі, я дуже хвилююся, руки трясуться.
Я почала прислухатися до живота. Тиша. Я насторожилася, тому що малеча зазвичай хороводи там водить. Після того, як ми сказали “так” один одному, сльози хлинули просто фонтаном. Нас одразу почали вітати родичі та близькі друзі й тут я відчула сильний жар в животі, а по ногах хлинуло щось тепле. Невже відійшли води? Зробила обережно крок назад, а піді мною калюжа. У повітрі повисла тиша. Я почала далі прислуховуватися до себе, малюк мовчав, переймів не було. Нарешті мій тато прийшов до тями та крикнув на весь зал, щоб викликали швидку.
Мене посадили на диван і ми почали чекати на приїзд швидкої. Мені було дуже страшно, чоловік сидів і тримав мене за руку. Я відчувала, що він теж дуже переживає. Був 36 тиждень вагітності – це дуже рано, щоб народжувати. Донечка не подавала жодних знаків. У мене почав різко підійматися тиск, але на щастя, швидка приїхала досить скоро.
– Вперше забираємо породіллю з РАГСу, – сказав лікар. Мене одразу поклали в карету швидкої. Чоловік був весь час зі мною. За машиною швидкої їхали всі наші запрошені гості. Лікар почав жартувати, що перший раз везе молодят, але в той момент мені було зовсім не до жартів. Я відчувала, як ще щось вийшло і сказала лікарю мене оглянути. Виявилося, що відійшла пробка. Чому ж не починаються перейми. У лікарні теж жартували, але я не могла реагувати адекватно на ці слова. Одразу перевірили серцебиття донечки – все було добре.
– Вам не можна ще народжувати! – заявив лікар, – Ваша шийка абсолютно не готова.
– І що мені тепер робити?
– Немає інших варіантів, доведеться народжувати. Поставимо вам стимуляцію.
Після всіх необхідних процедур мені акуратно під’єднали крапельницю і всі почали чекати. Чоловік був білий як стіна, весь час тримав мене за руку та погладжував живіт. Через годину я відчула перейми, але розкриття не збільшувалося. Шийка далі була твердою. Тиск та биття серця були просто неймовірними. Я зовсім не очікувала на такі пологи.
Згодом, лікар зауважив, що серцебиття донечки почало погіршуватися. Чекати більше не було часу, тому в терміновому порядку вирішили зробити кесарів розтин. Я не могла зрозуміти, чому це відбувається саме зі мною? Але тут чоловік взяв себе в руки та сказав:
– Сьогодні найкращий день в моєму житті. Ми одружилися і народиться донечка. Постарайся не нервуватися і не плакати. Після почутих слів, мої сльози та хвилювання як рукою зняло. Кесарів розтин мені провели під наркозом, тому першим хто побачив нашу донечку був тато. З розповідей лікарів, він плакав так, що ніхто навкруги не міг стримати сліз.
Наступного дня мені принесли її. Вона була настільки крихітною, що я боялася її взяти на руки. Це був найкращий весільний подарунок. Через годину зателефонував чоловік і попросив виглянути у вікно. Там стояли всі готі та пили шампанське за мене і нашу новонароджену донечку. Я перебувала на сьомому небі від щастя!
А вам сподобалася історія?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!