Часто за фразою родичів “та я просто хочу допомогти” ховається справжня нахабність та свинство. Це чисто моя особиста думка, адже я прекрасно розумію, про що пишу. І хочу поділитися з вами.
Отож, у мене є два синочки, ще й до того близнюки. Їм зараз рочок. Часто буває, що вони дуже сильно плачуть та вередують. То зубки ріжуться, то в животику кольки. У родині працює чоловік, тому я сама даю раду з малюками. Хоча це дуже складно, чесно.
У дітей є графік сну і я стараюся дотримуватися такого режиму. Адже, поки Марко та Матвій сплять, я можу кинути одяг у прання, помити посуд, приготувати вечерю, поприбирати у кімнатах, ще й собі спокійно поїсти. Головне сильно не шуміти, не тарабанити тарілки та каструлі чи не вмикати пилосос. Молоді матусі певно зрозуміють, яке це пекельне випробовування. Я б хотіла віддати синів у садочок, але щось не можу поки наважитися. Нехай ще рік побудуть зі мною, я ж нікуди не поспішаю.
Тільки от мій свекор, пан Степан, декілька місяців тому взяв собі за звичку приходити до нас у гості. Я не маю нічого проти, що дідусь провідає рідних онуків, пограється з ними. Але свекор приходив тоді, коли у малих за графіком був денний сон.
– Ви почекайте ще годинку, вони дрімають. Я їх потім розбуджу і ви поняньчите.
– Та що там чекати ту годину, я сам до них піду!
Але та година насправді відігравала ой яку важливу роль. У дітей дуже збився графік і вони могли до ночі не спати, плакати, кричати. Вже навіть чоловік Павло йшов спати в іншу кімнату, аби нормально виспатися. А я до 4 ранку з малюками на руках намотувала кола у спальні.
І це все сталося через свекра. Пан Степан міг собі спокійно ремонтувати машину в гаражі, а потім прийде до нас, тільки помиє руки і йде до малих. А на куртці масло, все пропахалося бензином та мазутом. Тільки от свекор каже, що “він дуже сильно любить дітей та не може чекати ні хвилини”.
– Тато просто хоче тобі допомогти! Ти можеш собі спокійно помити вікна чи підлогу, коли він з малими грається, – дорікав чоловік.
– Це не допомога, а якесь нахабство. Міг хоча б попередити, що зайде у гості. У дітей є графік сну і його треба дотримуватися!
– А от я можу піти спати і о 12 ночі чи в 3 і буду нормально почуватися цілий день.
До чоловіка не доходило. Розмовляти з ним – це як горохом об стінку бити. Тому я вирішила краще провчити нахаб, аніж старатися щось пояснити.
З 1 години дня по 9 вечора у нас мали б вимкнути світло (графік дуже не стабільний, інколи і в білій зоні вимикали світло). Я якраз заколисала дітей спати, дивлюся у вікно – а свекор вже чимчикує до нашого будинку.
– Вітаю, добре, що ви прийшли!
– А ти куди? Щось термінове?
– Так, так. Моя кума зателефонувала і попросила їй допомогти з ремонтом. Ви з малими якраз посидите, а я швиденько туди-назад.
Звісно, ніякої куми не було. Я собі заздалегідь записалася у салон краси на нарощення вій та манікюр. Потім ще планувала піти на невеличкий шопінг та купити нову курточку для себе.
Вдома я не залишила нічого. Холодильник був порожнім, хіба декілька шматочків хліба та масло. Тільки для малюків було і молоко, і суміші, і повна поличка памперсів та чистого одягу. Нехай собі свекор з чоловіком помучаться, побачать, як то важко доглядати за дітками.
Ще й навмисне вимкнула телефон, аби ніхто не телефонував. Рівно о 9 вечора я прийшла додому, якраз дали світло.
– Господи, Вероніко, нарешті ти тут! – ледь не кидається мені в ноги чоловік.
– А що трапилося?
– Та це жесть повна! Малі кричали, як різані, чесно. Ті баночки, суміші..Та я ледь не здурів! Як ти сама з ними даєш собі ради?
Я помітила на килимі плями від яблучного пюре, на футболці також Павла красувалася велика пляма. Свекор просто дрімав біля манежу, де гралися хлопці. На пательні пригоріла яєшня, у раковині розбита чашка для кави.
– Та я бачу, що ви і без мене нормально впоралися.
– Будь ласка, Вероніко, більше не треба нам такі випробовування влаштовувати. Обіцяю, я поговорю з татом і він не буде так приходити.
– Добре. Сподіваюся, що ти цей урок добре зарубав на носі.
Павло дійсно поговорив з паном Степаном. Тепер дідусь приходить переважно під вечір, коли малі вже поспали. Поки дідусь грається на дворі, я собі можу спокійно відпочити.
Тому звертаюся до молодих матусь, у яких також є схожі родичі-помічники – прошу скористатися моїм методом, аби провчити нахаб. Бо інколи така “допомога” взагалі може вам нашкодити.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!