– Ви самі хоч дивитеся, який товар продаєте?! – А що не так? – Погляньте на це плаття – воно ж ношене!

Після того, як я вийшла з декретної відпустки, вирішила зайнятися невеличким бізнесом.  Відкрила магазин жіночого одягу.

– Зовсім не вигідно – ось таку фразу я чула з усіх боків. Порадилася з чоловіком і він підтримав мою ідею. На моїй попередній роботі зарплата була така, що й сказати вголос соромно.

У нашому місті орендувати приміщення було досить дорого, але я знайшла для себе досить прийнятний варіант і занурилася з головою у власну справу. Спочатку взяла кредит, оформила всі необхідні документи й тепер у мене є свій окремий магазинчик в торговому центрі.

Продаю самотужки з самого ранку й до вечора. З моєю донечкою мені допомагає свекруха. Моя Поліна дуже часто хворіла, особливо в зимову пору року, а на лікарняний піти змоги не маю, хоч і сама собі начальник..

– Запропонуй нареченій брата працювати в тебе, – говорила мені мама ще 2 роки тому.

– Мамо, – кажу, – зараз я й сама працюю майже без прибутку, а Лізі потрібно буде щомісячно виплачувати зарплату. Але насправді була ще одна причина: брати родичів на роботу – провальна справа і вона мені зовсім не подобалася як людина.

– По ній видно, що вона дуже хитра! – розповідала я чоловікові.

Нещодавно з нею обговорювали те, що одна наша спільна знайома попалася на хабарі, так вона видала: ну молодець жінка, шкода, що попалася.

– А ми до тебе сьогодні прийшли в гості, – заглянула родичка в мій магазинчик з коляскою, – Тимуру купували костюмчик і вирішили тітку заодно відвідати.

Я побавилася з карапузом та перекинулася парою слів з самою Лізою. Тут у неї погляд впав на одну сукню: – Ой, я завжди мріяла про таку. Я ніяк не можу привести себе в порядок після вагітності, старі речі на мене зараз маленькі, а мені скоро йти на весілля до подруги. Моя мама зголосилася посидіти з онуком. Шкода, що не мій розмір, я б взяла.

– Твій розмір є, – сказала я, – можу принести, приміряти. Решта розмірів у мене лежать в підсобці, а в залі висять найбільш ходові, 44 або ж 46. Ліза після народження дитини погладшала, їй підійде 50-й, і він у мене був.

– Неси! – вигукнула дружина брата, – Вийшла вона з сяючими очима в зал, і колір їй підійшов, і фасон. – Скільки вона коштує? – перепитала Ліза побачивши цінник, – Дуже дорого!

– Я продам тобі за закупівельною ціною, – сказала я, – дешевше точно не зможу.

– Я не зможу купити її навіть за купівельною ціною, зараз у мене таких грошей немає. Нам з твоїм братом потрібно виплачувати іпотеку. Ну гаразд, цього разу обійдуся без нової сукні.

Думаю, що Ліза сподівалася, що я їй подарую цю сукню, але зараз у мене теж не має можливості робити такі подарунки.

Ліза подивилася ще на декілька варіантів суконь та взяла коляску і вирушила додому, тому що Тимуру потрібно готувати їсти.

Я присіла і почала проводити підрахунки. – Не зможу сьогодні внучку забрати з садка, зателефонувала через кілька днів свекруха, – дуже болить голова, напевно на зміну погоди. Я вже домовилася з твоєю мамою, вона Поліну забере та приведе до себе.

Моя мама мешкала порчу з моїм магазинчиком, але якось так склалося, що мама чоловіка більше проводила часу з моєю донькою.

Пошепки

– Ось і ми, – пролунало на порозі майже о 18-й, – коли ти закриваєшся?

В магазині була клієнтка, тому я попросила маму та Поліну зайти в підсобку. Закривала я магазин зазвичай о 7 вечора.

– Я піду вже, – вийшла мама хвилин через 5, – Поліна сидить там і малює, а мені потрібно пекти пироги, у мене там тісто дома стоїть.

Пройшли вихідні і моя мама у понеділок подзвонила і запропонувала сама привести внучку з садка: – Я телефонувала свекрусі, вона була вже в курсі. Я дуже здивувалася, бо моя мама важка на підйом, а тут сама зголосилася.

– Ні, я не візьму, – клієнтка у вівторок вийшла з примірочної з незадоволеним обличчям. – Розмір не підійшов? – поцікавилась я. – Ні, розмір ідеальний, але ця сукня ношена. Пахви просто нестерпно смердять чужим дезодорантом, а плями по всій довжині.

Я вибачилася перед клієнткою і розуміла, що у маленькому місті втратити репутацію та клієнтуру дуже легко. І тут я почала складати в голові пазли. Відмова Лізи від покупки, хоча плаття подобалося, моя мама, яка привела внучку і потім швидко побігла. Другий прихід мами в понеділок «просто так».

– Зізнаюся чесно, я брала сукню, – зізналася мама. Ліза не мала зовсім нічогісінько з одягу.

– Це вона тебе попросила?

– Ну я сама на це погодилася, тим більше вбрання потрібне було лише на один вечір.

– І що з того? – відповіла мені Ліза, – Так всі зараз роблять!

– Ти можеш зрозуміти, – кажу, – що ти мене підставила в очах клієнта. Мені дорога репутація мого магазину!

 – Подумаєш. Це твоя мама взяла сукню, ось з нею і розбирайся!

Я розумію, що моя мама хотіла допомогти Лізі, але ж не таким способом!

– Я поверну тобі гроші за неї, – сказала мама.

Так, я взяла гроші, а сукню віддала мамі. Цього ж вечора мені зателефонував брат і сказав, що я обдираю нашу матір.

– Візьми і віддай гроші за сукню, яку твоя дружина одягала на весілля! – кажу, – чому я повинна страждати?

Тепер у мене будуть санкції до власних родичів: в магазин вони заходити не можуть. Нехай купують одяг в інших магазинах.

А ви підтримуєте автора?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Lida
Adblock
detector