Нещодавно сталася в моєму житті дуже неприємна подія. Розкажу – не повірите, що таке може бути. Відразу поясню – родичі в мене зовсім не прості. Я в мами була єдиною дитиною. Батько нас покинув, тож все життя ми дуже бідували. Дядько ж, мамин брат, мав гарну посаду, його сім’я завжди жила в достатку. Та нам вони не допомагали.
Врешті я виросла, вийшла заміж. Ми з чоловіком багато працюємо, аби наші діти мали все необхідне. Квартиру отримали від тестя. А от автівку торік вирішили взяти в кредит. Придбали сучасну нову, аби вже на роки. Та коли про це дізналися родичі – не могли заспокоїтись.
Спочатку дядько зателефонував моїй мамі.
– Нічого собі твоя донька наважилась на покупку. Геть крута стала! Скоро й вітатись не буде!
– Не вигадуй, вони в кредит взяли. Багато років повертатимуть.
Тоді мені подзвонила двоюрідна сестра.
– Послухай, позич 5 тисяч євро, ми теж хочемо автівку поміняти.
– Оля, звідки в мене? Ми ж кредит взяли? Заощаджень ніяких не маємо.
– То нащо таку дорогу брали?
– Так вирішили, аби потім на ремонти не витрачати.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Оля образилась, якийсь час не з’являлась. А тоді наближався мій ювілей – 30 років. Я вирішила влаштувати гарне свято для рідних. Вдома, все сама готувала, лишень кілька делікатесів придбала, щоб запам’яталось. Старалась, щоб все вишукано було. Придбала нові накидки на меблі, невеличкий килимок.
Усі гості зібрались, а Оля прийшла останньою. Вона з чоловіком і двома дітьми розщедрилась лиш на якийсь сервіз. Певно хтось їм подарував, бо коробка стара була. Та я не ображалась. Бог з ними.
І тоді почалося.
– Нічого собі, ти стіл накрила! Червона риба, креветки, ананас. А казала, грошей немає!
– Ми з чоловіком багато працюємо. І така дата все ж раз у житті!
– Ну, звісно, лиш для сестри грошей немає.
Тут втрутилась моя мама:
– Невже за столом треба про це говорити? Не псуй свято!
– Просто гроші псують людей, це всім відомо!
– Отож би й воно. Тебе ще в дитинстві зіпсували. Ми з донькою їсти не мали що, а ви жирували, та хлібини нам не дали.
Тоді вже й дядько почав:
– От не треба знову це згадувати. Ти завжди лиш прибіднятися любила.
Як прикро було чути ці сварки на своєму святі. Настрій вже було зіпсовано. Я встала і сказала:
– Вибачте, але я попрошу вас дядько з донькою і з її сім’єю піти. Годі з мене! Я старалась, аби усі гарно посиділи в сімейному колі, та, бачу, марно.
– І що виганяєш нас, а подарунки взяла!
– Та не потрібні мені ваші подарунки! Забирайте!
Такого вони не чекали. Ображені й принижені пішли геть. Мама почала казати, що це вже занадто. Та мені байдуже. Краще взагалі таких родичів не мати!
Як гадаєте, правильно я вчинила?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!