Як людина мистецтва я завжди захоплювалась постаттю геніального Леонардо да Вінчі. Та нещодавно натрапила на цікаву статтю.
Є така оповідка. Начеб-то, працюючи над своєю чи не найвідомішою роботою “Таємна вечеря” майстер зіштовхнувся з однією проблемою. Він мав зобразити Ісуса, як втілення добра, а Юду – зла. Та знайти моделей, з яких можна було змалювати такі обличчя, виявилось не просто.
Одного разу Леонардо відвідав виступ церковного хору, де й побачив обличчя, яке ідеально пасувало Ісусу. Робота тривала. Минуло три роки, майстер майже все намалював, але знайти обличчя Юди так і не зміг. Кардинал, який був замовником, тиснув на художника, аби він закінчував чимшвидше.
І ось одного разу Леонардо повертався додому і побачив, що в болоті лежить людина, яка має ідеальне обличчя для Юди. Чоловік був нетверезий і дуже брудний, в розірваному одязі. Да Вінчі наказав своїм помічникам забрати бідолашного в майстерню. Та почав малювати образ сповнений гріха та огиди. І раптом безхатько прокинувся, роздивився усе довкола і сказав, що раніше тут вже був.
Леонардо перепитав, коли ж це було, він зовсім не пам’ятав цього чоловіка. І тоді той сказав, що всього три роки тому майстер малював з нього Христа. Ось так і вийшло, що дві кардинально протилежні за характеристиками постаті малювали з однієї людини.
Про що свідчить ця історія? Та вона демонструє нам, що не існує чорного та білого, абсолютного добра чи зла. Кожен з нас поєднує в собі різні якості – гріховні й божественні. Тож не засуджуйте людей. Ніхто не знає, що на нього чекає надалі.
А ви вірите в існування цілком добрих чи злих людей? Як вам ця історія?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!