Не дуже люблю ділитися цією історією, але і в собі все це носити більше не можу.
Минулого року ми з чоловіком вирішили нарешті одружитися. Пропозицію він мені давно зробив, а от саме святкування якось постійно відкладалося: то вірус цей, то війна… Якось усе шукали ми кращого часу, а тоді махнули на все рукою та й почали скликати гостей. Я продумала усе до найменших деталей, усе склалося б просто ідеально… Якби не ця триклята доля.
Свято було в самому розпалі, тому не дивно, що ніхто не помітив, як зник мій дідусь. Він у мене вже у солідному віці був: 80 років – то вже не жарти. Але на здоров’я він ніколи не жалівся. Та й сам завжди казав, що почувається, як молодий бик. Ми за ним приглядали, звісно, але були впевнені, що нічого з ним не станеться.
Але то було дарма…
В один момент кудись зник не тільки дід, а й мої батьки. Чоловік мій пішов їх шукати, аби до столу знову запросити. А вернувся блідий, як та стіна…
– Що сталося, Максиме? Ти чого такий блідий, отруївся, га?! – накинулася я на нього зі своїми питаннями.
– Тобі краще вийти на вулицю, – відповів мені мій чоловік.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Там мене вже чекали батьки і швидка. Сказали, що дідусю раптово стало погано, тому його треба відвезти в лікарню. Я рвалась їхати з ним, але найближчі переконали, що в цьому нема потреби: свято ж таки, люди чекають.
Аж на третій день я дізналася, що дідусеві тоді не просто погано тоді стало! Він у той день пішов у засвіти. Побачив мене в білій сукні, привітав, вийшов подихати повітрям… А там вже офіціанти побачили, як він неочікувано впав. Помагати чимось тоді вже було пізно.
І уявіть собі картину: родичі з усієї України два дні гецали під музику та вітали молоде сімейство, а тут їх вже на поминки кличуть. Та ще й виявляється, що не стало людини тоді, коли вони раділи та веселилися…
Багато хто тоді казав, що це дарма ми все так вигадали, не можна було таке від запрошених приховувати. Мовляв, то дуже поганий знак, не буде тепер нам щастя в житті сімейному.
Тоді ми на те рукою махнули, бо були й важливіші проблеми. А тепер я все частіше про це згадую. Із чоловіком у нас постійно якісь сварки, завагітніти я не можу. Живемо ото, наче кішка із собакою.
Що тепер з цим робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!