“Мені жаль розлучатись з тобою. В тобі так гарно пахло давниною, рутою-м’ятою, любистком, і добра щедра піч твоя пахла стравами, печеним хлібом, сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням. У твої маленькі вікна так приязно заглядали сонце і соняшник, і всякі інші квіти, і зілля всякі пахучі” – писав Олександр Довженко. Звучить як якесь особливе зізнання в коханні, чи не так?
Але ці рядки присвячені дивовижному, можна навіть сказати унікальному явищу – справжній українській хаті.
Для наших предків хата була не просто місцем для ночівлі та зберігання збіжжя. Це справжнє джерело родинної пам’яті, місце, де бере початок життя, цілий світ для кожного хазяйновитого селянина. Стіни української хати роками берегли людей від злих сил, а долівка дає енергію від Землі.
А що ще відомо про українську хату?
Долівка
Як можна здогадатися, це щось дуже схоже на сучасну підлогу. Але до ХХ ст. ця частина будинку мала трохи інший вигляд, ніж тепер: звичайна земляна підлога, вимащена звичайною або ж червоною глиною. Надважливо було тримати долівку в чистоті та порядку, тому кілька разів на день її замітали. Що важливо, мести треба було тільки від порога до печі, аби не вимести з хати добробут! На свята долівку прикрашали різнотрав’ям, а якщо в хаті не було порядку, то казали так: “То лінива дівка, як не мита долівка”.
Трійця
Долівка, до речі, була одним із трьох ярусів української хати. Наші предки вважали число 3 магічним, особливим, надавали йому сакрального значення. Не дивно, що і будинок вони ділили на три частини.
– Нижній ярус – долівка, про яку вже розповідалось раніше, а також лави та підпіччя. Українці вірили, що все живе бере початок із землі. Саме тому це й був символ зв’язку із Матір’ю-Землею, яка дає енергію та добробут.
– Середній ярус – стіни, двері та вікна. Це людський світ, відмежований від царства підземного і небесного. Вікна та двері слугували символом поєднання людини з навколишнім світом.
– Верхній ярус – стеля будинку. Це свого роду небо, межа між світами, яку не сміють переступити злі духи
Більше таких історії читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Призьба
Це традиційна архітектурна особливість українських сільських будинків. Зазвичай на фундамент по периметру хати ставили широку дубову колоду, аби вберегти її від опадів та сильних морозів. Пізніше призьбу почали робити із червоної глини, яка ніби-то мала захищати оселю від злих духів, а також із цегли та каменю. Призьба, до речі, ніколи не простоювала без діла. В добру погоду на цій досить широкій конструкції можна було сидіти, сушити трави, часник та цибулю. А як наставало велике свято, хазяйки застеляли призьбу доріжками та виходили із усією родиною на посиденьки. Такі сімейні збори вважались показником добробуту сім’ї.
Але найважливіша частина української хати – покуття. Тут завжди вішали вишиті рушники, писанки та інші важливі атрибути в обрядових дійствах. У цій частині хати відбувались всі найважливіші події з життя родини: заручини та благословення молодих, весільний посад молодих, перша купіль новонародженого й прощання з покійним.
Українська славна біла хата…
Тиха пристань для стількох доріг…
Тут духмяний запах рути-м’яти
І спориш, що пнеться на поріг.
За вікном – гаптовані фіранки,
В хаті – білена до свят велика піч.
Спів дзвінкоголосих півнів зранку
Й тепла солов’їна літня ніч.
На стіні – намолена ікона
Кутається бережно в рушник…
Наче скарб і захист, охорона,
Перший у нещасті рятівник.
А що ви ще знаєте про українську хату?
Більше цікавих історій читайте тут: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Напишіть нам в коментарях у Facebook!