Власний двоповерховий будинок, бізнес, машина та дорогі бренди — усе це втратило будь-яке значення для мене та мого чоловіка, після того, як у нас народився син з інвалідністю. Тепер ми знаємо, як це мати гроші, але не мати здоров’я. На жаль, наш Сергійко не ходить, а лікарі кажуть, що гроші тут не допоможуть, потрібен тільки час. В нашому випадку дев’ятирічний хлопчик зможе встати з інвалідного візочка, якщо прикласти до того багато зусиль. Ми найняли няню, яка б доглядала за сином та виконувала з ним тренувальні вправи. Однак з особистих обставин жінка довго не змогла в нас працювати. Тоді ми почали пошуки нової доглядальниці, але ніхто нам не подобався.
Потім побути з Сергійком погодилась наша сусідка, але ми продовжували шукати когось з педагогічною освітою. Пошуки займали багато часу, але все було марно. Якось ми з чоловіком повертались з роботи машиною й побачили на вулиці жінку, яка гірко плакала. Ми вирішили зупинитись та запитати, раптом потрібна допомога.
– Пані, що трапилось? Можливо ми зможемо чимось зарадити?
– Ой дорогенькі, мені вже ніхто не зарадить… — сумно відповідала жінка.
– Може, хоча б додому вас підвеземо, адже холодно на вулиці? — запропонували ми натомість.
– Нікуди мені їхати. Рідна донька вигнала з дому, а сину начхати на мене. Тепер залишається хіба що пропадати!
Тоді нам так шкода стало тієї жінки, вона нам видалась щирою, тому ми вирішили запропонувати їй прихисток.
– Не треба пропадати! Ходіть до нас жити, маємо великий будинок, місця достатньо. А ще в нас є синочок 9 років, він не ходить, то будете нам допомагати з ним.
Незнайомка трохи оговтавшись, погодилась на нашу пропозицію. Пані Валентина потім розповіла, що має доньку, яка швидко вийшла заміж та народила двох дітей, але її чоловік справжній мерзотник. Завжди зневажав тещу через фінансове становище, обзивав біднотою. Через те її дівчина почала соромитись своєї рідної матері. Вони часто звинувачували бідолашну жінку у всіх своїх бідах, а потім взагалі прогнали з дому. Син Валентини живе в іншому місці та навіть ніколи не зателефонує, щоб поцікавитись як мамине здоров’я.
На щастя, у нашому домі пані Валентина зрозуміла, що таке спокій. Ба більше, наш Сергійко знайшов з нею спільну мову. Як виявилось, жінка колись працювала вчителькою молодших класів, тому вміє знайти підхід до дитини. Вона займалась з ним не лише шкільними завданнями, а й фізичними вправами. Декілька разів реабілітолог показав їй вправи для Сергійка, й пані Валентина чудово вправлялась. Щоденні заняття дали результат вже за пів року. Завдяки цій небайдужій пані, Сергій має значні успіхи й за прогнозами лікарів, незабаром він зможе встати на ноги! Таких добрих людей, як вона, ми ще не зустрічали! Адже навіть коли до нас приїжджали її діти та просили в неї вибачення, вона з посмішкою на обличчі прощала їм. Однак відмовилась повертатись додому, бо за цей час ми з нею стали однією сім’єю.
Вдячні долі за те, що послала нам бабцю Валю — так називає її наш син. Цікаво, як склалось би, якщо у нашому житті не з’явилась ця пані?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!